Ще у 80-х роках минулого століття Домобудівний комбінат був передовим структурним підрозділом одного з найпотужніших в Україні тресту «Тернопільбуд». Нові на той час технології зведення панельних багатоповерхівок покращеного планування у порівняно стислі терміни сприяли тому, що, як на дріжджах, виросли тернопільський «БАМ», «Аляска», де й зараз проживає чи не половина населення обласного центру.
А потім настало те, що ми зараз називаємо надлишками демократії – хаос в українській економіці, занепад у господарстві, зрештою, розруха у головах тих, хто лише добре поставленим у компартійні часи голосом мобілізовував, розбудовував та відроджував державу, а насправді нищив віру людей.
Проте, навіть тоді комбінату, який змінив назву на ТОВ «Домобудівник», вдалося втриматися на плаву. Передусім – за рахунок потужної виробничої бази та внутрішніх резервів. Але вічно так тривати не могло. З часом кардинальних змін зазнав і ринок житла, і вподобання людей, і навіть галузь будівельних матеріалів.
Крупнопанельне виробництво відійшло на другий план, відтак потенціал заводу луснув, як мильна булька, що призвело до різкого - майже у п’ять разів - скорочення робочих місць та до згортання виробництва. Зараз товариство працює заледве на 10-15 відсотків своїх колишніх потужностей.
- Наприклад, кому нині потрібні квартири з дерев’яними вікнами чи з обшитими деревоволокнистою плитою дверми, за які треба платити, але ж відразу їх доцільно міняти на сучасні – теплозберігаючі та міцні? - Розмірковує Степан Рубай. – А у «Домобудівнику» ще зберігся столярний цех, який нині перепрофілювали для виготовлення напівлегальних замовлень. Приблизно така ж картина і з основним виробництвом – панельні цехи фактично простоюють, а робітники, які залишилися, не мають заробітку.
На переконання новопризначеного загальними зборами товариства директора, «Домобудівник» перебуває на межі банкрутства. Його банківські рахунки заблоковані, має місце значна заборгованість перед пенсійним фондом державною фіскальною інспекцією, іншими суб’єктами господарювання.
- Більше того, колишній директор, порушуючи чинне законодавство, незважаючи на рішення судів, висновки правоохоронних органів грубо перешкоджав роботі комісії з реорганізації підприємства - розповідає Степан Рубай. – Можна лише здогадуватися, що спонукає його обома руками триматися за вже недійсну печатку товариства. Як на мене – це страх перед обов’язковим у випадку зміни керівництва аудитом, який, очевидно, виявить багато непривабливих речей, таємницю яких так ревно оберігає цей чоловік.
За словами Степана Рубая, маючи таку грізну зброю, як довіра співвласників, що володіють більше 60 відсотків акцій підприємства, він міг би діяти більш радикально, однак це буде всупереч його принципам.
- Я не звик до невиправданого насилля, бо завжди намагаюся досягти розумного компромісу зі своїми опонентами – і у бізнесі, і у житті. А тим паче тоді, коли мова йде про десятки людей, яких колишній директор збаламутив у результаті вмілих маніпуляцій, а, можливо, й завдяки якимось матеріальним преференціям, - розмірковує директор.
- Робітників, які у результаті законної зміни керівництва бояться опинитися на вулиці, я розумію: у нинішніх непростих умовах, люди швидше звикли повірити будь-яким негативним чуткам, ніж у те, що завтра буде краще.
У тому, що завтра буде краще, Степан Рубай не сумнівається і має для цього вагомі підстави. Передусім, це - солідні фінансові інвестиції у розвиток ТОВ «Домобудівник», які готовий вкласти разом з латвійським партнером. Результатом співпраці з інвестором, за сприяння якого свого часу збудовано торговий комплекс «Орнава» стала чітка, досконало прорахована та добре продумана стратегія модернізації занедбаного підприємства, яка передбачає п’ять кроків:
На першому етапі слід запустити в експлуатацію сучасний бетонозмішувальний завод, обладнання якого завезли у Тернопіль, але й досі не встановили саме через існуючі у колективі конфлікти між новаторською більшістю та консервативною меншістю.
На другому етапі тут планують налагодити виробництво сухих будівельних сумішей за європейськими стандартами.
Третій пункт стратегії – виробництво високоефективних та легких стінових блоків, при використанні яких будинок буде «дихати».
Четвертий крок передбачає завантаження потужностей столярного цеху з можливістю експортувати його продукцію.
І, нарешті, на завершальному етапі відбудеться реанімація крупнопанельних конструкцій, але вже за сучасними фінськими технологіями.
- Саме тому переважна більшість співвласників, які десятиліттями пропрацювали на «Домобудівнику», сказали своє ствердне «так» запланованим перетворенням. Я ж хочу достукатися до решти тих, хто сумнівається, або ж кого обдурили, - сказав Степан Рубай – Ми всі, і на цьому наголошую, отримали унікальну нагоду для того, аби відродити минулу славу «Домобудівника». Заплановані напрямки модернізації вимагатимуть від нас все нових вмілих рук, а це – додаткові робочі місця і, не побоюся пообіцяти, гідна заробітна плата. За нашими спільними розрахунками, на виробництві буде зайнято не менше півтисячі людей. Відтак, сьогодні питання, що хтось з працюючих опиниться «за бортом» взагалі не стоїть. Боюся, щоб у перспективі не постало інше: «Де взяти робітників?» , якщо щорічно наш край у пошуках щастя за кордоном залишають тисячі молодих здорових та обдарованих українців?».
Окремо Степан Рубай вирішив звернутися і до тих, хто через аж надто активну участь у конфлікті боїться будь-яких репресій з боку нового керівництва.
- Я ніколи не ділив своїх робітників на тих, хто подобається, а хто ні. Головне, аби вони сумлінно виконували виробничі обов’язки. Більше того, нерідко траплялося, що предметна суперечка або якісь виробничі розбіжності у поглядах чи підходах до вирішення завдання приносили більше користі загальній справі, ніж мовчазна згода. За чимало років у бізнесі я навчився цінувати думку кожного, і це можуть підтвердити сотні працівників будівельної компанії «Інвест-Родина», ПП «Продекспорт», ПАТ «Агропродукт» та інші – наголосив чинний директор ТОВ «Домобудівник».
Він вважає, чим довше триватиме конфлікт на заводі, тим важче буде знайти обопільно вигідний компроміс, а відтак розпочати втілення інвестиційної програми.
- На моєму боці закон, підтримка загальних зборів та розуміння виконавчої влади області. Однак я не хочу, щоб мене і мою команду називали рейдерами ті, хто насправді сьогодні є рейдером. Для мене важливою є можливість цілком легально і вільно, без супроводу охоронців чи міліції ступити на територію підприємства, аби вдихнути у нього життя, а в людей віру у те, що у нас все вийде, все зле забудеться, а спільні добрі справи множитимуться, - підсумував Степан Рубай.
