Він загинув 25 січня у боях біля Дебальцево. У березні минулого року він повернувся на Батьківщину з Сполучених штатів Америки, де прожив десять років, з єдиною метою – захищати Україну від зовнішнього агресора!

Довгих п’ять місяців він оббивав пороги військкоматів, аби таки мати змогу взяти у руки зброю. Зрозуміло, що здоров’я після багатьох років заробітчанської долі залишилося не ідеальним. Та Володимир відчував у собі сили. «Знаєте, інші шукали можливості, аби відкупитися від призову, а Володимир готовий був дати хабар задля можливості стати на захист України, - пригадують друзі загиблого. – Тільки у серпні відправився в армію звичайнісіньким рядовим. Він ніколи професійно не тримав в руках автомат. Одразу все не виходило, але вже в останні дні розповідав про бої, про те, як з побратимами щоразу відбивають атаки ворога».

Прощатися з Героєм прийшли ледь всі сусідні села. Колона вузькими вулицями рідного села тягнулася безкінечно. На похороні не було багато сліз та зітхань. Хор семінаристів співав повстанські пісні.