«Ці долоньки на папері вже давненько зі мною, - пояснив Андрій Пристайко розгортаючи затертий кольоровий листочок. Я весь час носив його під серцем, - біля образків, в лівій нагрудній кишені». – Привіз його наш земляк, Василь Конько, коли приїжджав до нас з волонтерами.

Ще будучи на Сході, Андрій дзвонив товаришам, аби ті допомогли знайти малечу. Спочатку результату про те, хто ця дівчинка та де її шукати не було, але з допомогою небайдужих журналістів маленька авторка на ім’я Юля Турчин знайшлася. Пост про пошуки в мережі «Фейсбук» побачила мама дівчинки, яка залишила свої контактні дані. Як з’ясувалося, дитина цьогоріч закінчує дитсадок.

Тим часом Андрій доїжджав до Тернополя зі Сходу… І ось довгоочікувана мить. Кремезний чолов’яга у військовій формі, який помітно нервує, але рішуче йде до дверей, тримаючи в руках подаруночки для Юлечки і її одногрупників. Каже, що і не пригадає, коли востаннє його охоплювала така тривога та хвилювання. 

У музичній залі захисника України зустріли три десятки малих вихованців у вишиванках, які підготували для воїна святкову концертну програму, а старші читали власноруч за одну ніч написані вірші, які кожним словом полосували по серцю, ніби зачіпали найпотаємніші куточки душі.

«Ми не вперше у садочку малюємо, і ангеликів робили, і цукерки передавали воїнам АТО - каже мама Юлі. - Чесно, не думала, що моя дитина зможе так торкнутись серця воїна. Вона малювала сама, без сторонньої допомоги і ми дуже хотіли, аби все було зроблено її руками, від усього серця».

У руках Андрія було близько 40 жовто-блакитних кульок, які він передав малечі, а ті подарували стос малюнків для воїнів, які власноруч намалювали того ж ранку, аби вони гріли серця захисників, аби всі вони чим швидше поверталися додому, туди де їх люблять і чекають, повідомляють в 44-ій ОАБ.