Літераторки, які є також співавторками збірки, поділилися, звідки брали теми для «Теплих історій» та розповіли, як деякі оповідання із книжки можуть змінити світосприйняття не тільки читачів, але й їхнє власне.

— Моє оповідання «Історія недільного тата, або дорога прощення» має двох адресатів: «недільних» татів, які повинні зрозуміти, що малечам потрібно приділяти більше часу; дітей, які також не одержують достатньо уваги. Справді, якщо дитина отримує замало любові, турботи, уваги – це потім може вилитися у велику рану, перепону до нормального й щасливого життя. А дитина, яка прочитає мою історію, також прийде до розуміння, що потрібно якось змиритися зі складною ситуацією, жити далі та мати змогу потім пробачити. Можливо, читачі сприймуть написане, як звичайне оповідання, чи переймуться твором набагато глибше. Тут немає вигадки, як у казках, адже основа оповідання – повністю моя життєва історія, — розповіла Ірина Мацко.

Пані Ірина наголосила, що їй особиста історія про недільного тата сприймається набагато важче, аніж її попередні твори, навіть попри те, що в кінці оповідання головна героїня приходить до любові та тепла.

Під час заходу інша співавторка – Віоліна Ситнік підмітила, що, попри користь та важливість спілкування, ми не повинні забувати про «живу» комунікацію.

— Мені упорядниця «Теплих історій в конвертах» Олександра Фролова писала, що історія для збірки має бути обов’язково пов’язана з листуванням. Неважливо, чи це паперові листи, чи «есемески», щоденники. От коли мені запропонували долучитися до співавторства книжки, я ще не мала нічого написаного, проте мала листи. В газеті, у якій працювала журналісткою, була рубрика «авторські колонки», які писали щотижня кореспонденти. Оскільки я була культурним оглядачем, мої колонки завше були творчими, мистецькими. Навіть не написавши оповідання, я знала, що можу використати для «Теплих листів у конвертах» газетні публікації, адже вони були своєрідними посланнями для людства та роздумами про важливі теми. В одному із матеріалів йшлося про те, що чимало людей, забуваючи про реальність, листуються СМС, смайликами, заносять інших у чорні списки, замість того, щоб у вічі сказати людині власну думку про неї, — поділилася Віоліна Ситнік.

Співавторка підмітила, що людям не потрібно робити так, аби інтернет створював для них ілюзію дружби, любові, кохання та замінював спілкування віч-на-віч.