Жінка спочатку була бійцем 24 ОШБ «Айдар», а сьогодні вона контрактник, санітарний інструктор дивізіону Тернопільської окремої артилерійської бригади.

Світлана неодноразово нагороджена Генштабом та командуванням батальйону, а також знаком народної пошани медикам АТО — хрестом «За мужність і милосердя». Сама каже, що просто не могла всидіти вдома, коли в рідній країні почалася війна… 

«З дитинства мене тягнуло до чогось серйозного, любила завжди стріляти і малювати, поєднувала, так би мовити, непоєднуване. Коли на нашу землю напав агресор не всиділа вдома і пішла на фронт, практично відразу. Не дуже було страшно, як розповідають, що перелякані хлопці кидають зброю і тікають. Такого я ще не бачила. До всього можна адаптуватися, все можна витримати, було би бажання, сміливість і характер. Я навіть знаходила час на фронті, щоб  помалювати. В хід йшли ящики з-під боєприпасів. Такого «добра» там багато. А фарби завжди були у моєму рюкзаку. Спочатку лише чорні, згодом вся палітра», - розповідає художниця.

Перед тим як поїхати на фронт Світлана багато робіт присвятила темі війни. Каже що всі роботи були темні та навіть агресивні. Проте на фронті жінка навчилася дивитися на світ іншими очима. Відтак на полотні з’явилися яскраві квіти, портрети харизматичних бійців АТО.

«Будучи на війні я майже не використовую чорну фарбу. Хочу, щоб люди бачили у моїх роботах добро. Адже очі наших бійців випромінюють лише позитив. Я часто малюю портрети військовослужбовців. Це не генерали чи командири, а прості хлопці, які, як і я, пішли на фронт  бо не могли всидіти вдома, коли рідній країні почалася війна», - продовжує Світлана.

Додамо, що нещодавно відбулася персональна виставка картин нашої землячки у Верховній Раді. Нині її виставка «мандрує» київськими школами. Після завітає і до Тернополя.