- Як і на Святвечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:«Віншую вас з щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ми в щасті й здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!», - говорить пані Євгенія. 

Перед вечерею уся родина молиться Богові, п’є освячену воду і сідає до столу. До слова, саме споживання Святої води після відправи, а не поява зірки, і є часом, коли можна сідати за стіл. Також зазвичай, повернувшись із церкви додому зі Святою водою, господар кропить нею ближніх та всі закутки своєї оселі.

Чортківська господиня каже, що на Другий Святвечір не можна сваритися, плакати чи згадувати покійників. Жінка розповідає, що дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»

- У нас на Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти», - говорить Євгенія Колодінь. – Та навіть у сусідніх районах такого немає – щедрують дівчата, подекуди ще й козу водять. Кожен регіон має свої особливості і навчати наступні покоління – обов’язок кожного з нас, адже традиції живуть завдяки їх дотриманню в родинах українців. Доки ми їх пам’ятаємо – доти вони існують.