Жертвами людської нетерпимості 22 травня цього року стали роми, які протягом приблизно двох років мали табір у Великогаївському лісі. Цього дня близько 20 молодиків, вигукуючи «Слава Україні!», напали на ромські намети. Наслідком протиправних дій та агресії нападників, серед яких частина належала до праворадикальних організацій, стало: знищення помешкань та майна кочового населення; тілесні ушкодження, які окремі люди ромської національності отримали під час намагання врятувати свої речі та внаслідок побоїв; моральна травма, якій піддались маленькі та дорослі мешканці табору. Під тиском боязні нових агресивних дій стосовно себе, сім’ї ромів виїхали з Тернопільщини до родичів у Сваляву, що в Закарпатті.

Дві сторони одного погрому: не обійшлось без тілесних ушкоджень, проте офіційно потерпілих не було

Відвіз представників ромської національності до їхньої рідні юрист Центру громадського контролю «ДІЙ!» в Тернополі, координатор взаємодії з громадськістю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Тернопільській області Володимир Шевченко. Правозахисник зацікавився долею закарпатських ромів, намети яких розгромили радикально налаштовані молодики, як тільки 22 травня (після нападу) отримав деякі відомості про вчинення злочину навпроти цукрового заводу, що в смт. Велика Березовиця.

Більш детальну інформацію про те, що ж таки трапилося під Тернополем цього вечора в ромському поселенні, пан Володимир прочитав в одному з інтернет-видань міста. Чоловік одразу ж розіслав матеріал з даними про правопорушення до всіх проромських громадських організацій в Україні та до ромського радіо Chiriklо, аби привернути загальнонаціональну увагу до питання безпеки, здоров’я і прав постраждалої національної меншини.

«Наступного дня з місцевих ЗМІ я дізнався, що на момент злочину в таборі перебували діти та жінки. Після того, як відомості про погром дійшли до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, вона відкрила власне провадження за фактом нападу, адже, як згодом заявила омбудсмен, порушення мало ознаки дискримінації за національною ознакою та розпалювання ворожнечі щодо ромської нацменшини. Окрім цього, запит із проханням вжити заходів відповідно до вимог законодавства було скеровано до ГУ НП Тернопільської області. Моїм завданням було на місці події зібрати всю інформацію, що стосувалася злочину. За попередніми відомостями з поліції та ЗМІ, серед ромів не було потерпілих. Хоча із власних джерел мені повідомили, що не одна людина стала жертвою нападу – хтось травмувався через опік, іншого побили, не кажучи вже про завдання неабиякої шкоди через знищення майна. Себто серед людей ширилася двостороння інформація: офіційна – ніхто з жертв не звертався у правоохоронні органи зі скаргами, а приватна – є роми, які фізично постраждали», — розповів Володимир Шевченко.

Поневірялися по кущах, а в поліцію не йшли, бо боялися помсти

Правозахисник повідомив, що для того, аби особисто почути від ромів правду та розвінчати усякі неточні дані, він самотужки пішов розшукувати потерпілих в місцях, де ті переважно згуртовувалися – автовокзалах, парках… Першого дня пошуки пана Володимира були марними, та наступного йому таки вдалося відшукати декотрих осіб зі спаленого табору, які поневірялися в кущах неподалік Приміського автовокзалу в Тернополі. Знайдені роми підтвердили, що вони належать саме до тих, які зазнали нападу у Великій Березовиці. Вони також розповіли правозахиснику, що у вечір погрому табору не один із них отримав тілесні травми.

«Коли я представився постраждалим, декілька ромів розповіли мені, що після того, як на них невідомі хлопці напали, спалили намети та залякали їх, мешканці утекли з місця колишнього табору та поділилися на три групи. В момент моєї розмови на автостанції дві інші частини сімей з погромленого табору переховувалися в інших місцях. Потерпілі також розповіли, що, боячись розправи, вони не зверталися із заявами до поліції. Я вмовив ромів розповісти правоохоронцям правду про всіх постраждалих. Коли ті погодилися, викликав правоохоронців та особисто повідомив начальника ГУ НП Тернопільщини Олександра Богомола про те, що знайшов потерпілих і що ті офіційно готові поговорити з поліцейськими. Важливо, що навіть після того, як ромам пообіцяли, що про їхню безпеку потурбуються, сім’ї  все таки з острахом та вагаючись поїхали з нами до поліції, адже боялися, що колишні нападники можуть їм помститися. Після втечі від злочинців роми залишилися без грошей, документів, одягу, адже всі їхні речі згоріли в наметах», — поділився Володимир Шевченко.

Пан Володимир долучив до допомоги ромам начальника управління охорони культурної спадщини, релігій та національностей Тернопільської ОДА. Не обійшли поза увагою важке становище ромів і представники благодійного фонду «Карітас», які, за проханням правозахисника, нагодували постраждалих та передали їм одяг. Аби зібрати та відвести потерпілих до відділення поліції, правоохоронні органи виділили транспортний засіб. Уже в поліції роми дали свідчення, з ними проводили процес упізнавання за присутності  понятих.

Знову неприйняті та щасливе повернення додому

«Після того, як поліцейські відпустили ромів, я ще раз поговорив з сім’ями. Табірні мешканці тоді наголосили, що хочуть їхати додому у Сваляву, що на Закарпатті. Оскільки ми спершу не мали ні коштів, ні транспорту, аби у цей же день відправити сімей до рідні, поїздку довелося відкласти. За цей час я сконтактувався з представниками Міжнародного фонду «Відродження» й ті мені повідомили, що благодійна організація готова виділити кошти на перевезення ромів та на всі сукупні витрати. Після того, як мені з фонду перерахували гроші на рахунок, я планував виїхати з ромськими сім’ями 25 травня. В останній момент потерпілі повідомили мені, що передумали їхати додому – натомість надумали перебратися до родичів у Підгаєччину. Оскільки я не мав права ні до чого ні змушувати, ні спонукати ромів, то спокійно прийняв їхнє волевиявлення , проте не поспішав повертати у фонд матеріальне сприяння. Ану раптом сім’ям усе ж доведеться поїхати, думав я, причому не марно», — підмітив пан Володимир.

Як розповів далі чоловік, через декілька днів роми повернулися до Тернополя, вочевидь, тому, що рідня з Підгаєцького району не радо зустріла «погорілих» свояків. Дізнавшись про повернення ромських сімей, Володимир Шевченко разом із благодійниками привезли їм їжу, воду та одяг. А 30 травня правозахисник щасливо відвіз 18-х маленьких та дорослих потерпілих до табору їхніх родичів у Сваляві.

За словами правозахисника, на сьогоднішній день вимушені утікачі з-під Великої Березовиці благополучно проживають біля рідні на Закарпатті. Окрім цього, не залишаться сім’ї й без благочинного сприяння, адже один із українських фондів, що опікується потребуючими ромами, зобов’язався допомогти жертвам нетерпимості.

За локальними конфліктами приховується міжетнічна ворожнеча

Важливо, що знищенню ромського табору у Великогаївському лісі передували подібні злочини на Львівщині та в Києві, коли радикально налаштовані особи напали на намети, знищили їх, погрожували кочовому населенню. Як повідомляли Львівські ЗМІ, в табір у селищі Рудно, де проживало декілька багатодітних сімей ромів, приїжджала швидка допомога. Там були люди, які отримали фізичні травми. Щодо інциденту в таборі на Лисій горі у Києві, то невідомі нападники, які називають себе членами націоналістичного угруповання С14, в соцмережах не приховували своїх умисних дій. До того ж, за словами очевидців, під час кожного з погромів радикально налаштовані молодики використовували газові балончики і навіть зброю.

За словами Володимира Шевченка, потрібно, щоб у таких випадках поліція проводила повноцінні розслідування, працювала із жертвами нападу, аби з’ясувати всі обставини справи та притягнути винних осіб до відповідальності. Правозахисник наголосив, що в Українській державі повинні бути створені умови для того, аби надавати правову, медичну допомогу та доступ до освіти для усіх верств населення, що мешкають у країні.

«Щодо багатьох ромів, які проживають в областях України (взяти хоча б Тернопільщину), то чимало з них не були зареєстровані своїми батьками при народженні. Відповідно, не було жодного документу, який би ідентифікував їхні особи. Відповідно до законодавства, у разі досягнення дитиною 16-ти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред’явленням паспорта. Тому часто трапляється так, що роми, які не мають ідентифікуючих документів, по досягненні шістнадцяти років, потрапляють у безвихідну ситуацію. Вони не можуть отримати свідоцтво про народження, тому що не мають паспорта, а отримати документ неможливо, бо відсутнє свідоцтво про народження. Через це представники ромського населення без документів стають нерівноправними. У зв’язку з тим, що ці люди ніде не зареєстровані, в поліції не зафіксовано проваджень стосовно ромів. До того ж, кочове населення не отримує медичної допомоги, а дітей та дорослих не обстежують. Роми  не мають змоги отримати від держави належний захист, освіту, охорону здоров’я», — підмітив Володимир Шевченко.

Як додав пан Володимир, ті агресивні дії стосовно ромів з боку радикалів, які останнім часом особливо активізувалися в Україні, свідчать про розпалювання міжетнічної ворожнечі. Правозахисник підмітив, що ромське населення є етносом, до якого українці ставляться упереджено, типу «всі ци**ни – брудні, нечестиві, злодії і таке інше» (в додачу до відстороненої позиції влади щодо проблем ромів). Радикально налаштовані українці користуються цим та в соцмережах і, чинячи напади на етнос, лише роз'ятрюють національну нетерпимість до ромського населення та видозмінюють суспільну думку. Підігрують їм і деякі місцеві ЗМІ, які, використовуючи мову ворожнечі та підсилюючи акцент на ромах, лише заохочують расову ненависть.

Анна Семенків