Андрій Світа: «Коли я йшов воювати на Схід України, то своїх близьких не доводив до відома, куди їду»

П'ятниця, 13 жовтня 2017 16:00
До Дня захисника України 11 жовтня у відділі читального залу Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки відбувся вечір-зустріч з воїнами АТО «Героїв стежина — від батька до сина».

Вечір-зустріч у стінах читального залу працівники книгозбірні провели з бійцями шостого окремого мотопіхотного батальйону «Збруч», представниками громадської організації «Всеукраїнське об’єднання учасників АТО «Галичина» Михайлом Собчаком та Андрієм Світою. Гостями заходу були студенти юридичного факультету ТНЕУ.

На вечорі-зустрічі зі студентами АТОвці розповіли про нинішню військову ситуацію на Сході, про людей, яким випала важлива місія захищати рідну землю, про обставини, які спонукали багатьох добровольців обороняти Україну. Зокрема, 23-річний боєць з Великих Гаїв Андрій Світа поділився своєю історією того, як він у 20 років удруге пішов на службу в АТО.

 —   Ще перед початком «Майдану» я служив на строковій службі у лавах Збройних сил України протягом 2012-2013 років. До того у мирному житті я працював пожежником, тож на службу я пішов ще без певної військової підготовки. Коли період моєї строкової служби вже добігав до кінця, я охоче рахував дні до того часу, коли вирушу вже додому. Тоді я не міг і припустити, що колись мені доведеться знову взяти в руки зброю. Зі строкової служби я звільнився якраз тоді, коли розпочався «Майдан». Взимку я ще був удома, але в березні 2014 року, за прикладом багатьох хлопців, я пішов записуватися до військкомату. Мене покликали воювати не одразу, а лише у травні, коли була друга хвиля мобілізації. Я, відповідно, перед тим, як іти воювати, прийшов медкомісію, потім проходив навчання, — поділився 23-річний боєць шостого окремого мотопіхотного батальйону «Збруч» Андрій Світа.

Пан Андрій зазначив, що, в перший рік служби добровольцем на Сході України, він та інші АТОвці відчували велику підтримку та допомогу з боку мирного населення та волонтерів. На передовій бібці також усіляко допомагали однин одному: обмінювалися досвідом, навчали, підтримували побратимів у різних зонах АТО.

—     Наш батальйон спочатку дислокувався на території Криму, де ми обороняли територію. Потім ми проходили службу на Маріупольському напрямку в секторі «М», воювали і в Широкине та Гранітному (Волноваський район), а звільнилися зі служби лише у 2015 році. Коли я йшов воювати на Схід України, то своїх близьких не доводив до відома, куди їду. Звичайно, я сказав рідним, що йду служити, проте говорив близьким, що перебуватиму в Тернополі. Про те, що я воюю на передовій вони дізналися лише з сільської ради, — розповів Андрій Світа.

На вечорі-зустрічі до розмови долучився і побратим Андрія Михайло Собчак, який розповів, що будь-який досвід, здобутий бійцями у мирному житті чи на передовій є цінним, адже ніхто не знає, де вояку доведеться застосувати свої вміння.

—     Щоб ми не робили, чим би не займалися , наші вміння колись усе таки згодяться. Із власного досвіду розповім, що коли ми прибували на нове місце розташування, де було лише чисте поле, воякам потрібно було самотужки облаштовувати на полі своє життя та побут. Війна на сході – це 80% забезпечення себе самостійно. Немає нікого, хто би прав тобі одежу, провів воду, тому попередньо набуті навички згодяться на передовій. Для прикладу, за роки війни я став тактичним медиком і тепер можу надавати допомогу і рятувати життя в будь-яких обставинах. Мені згодилася і технічна освіта – тепер я вмію ремонтувати важке озброєння. Не знаю, чи набуті на передовій вміння мені згодяться в мирному житті, принаймні сподіваюся і тут бути чимось корисним для людей,  — розповів Михайло Собчак.

Пан Михайло зауважив, що коли він разом з іншими АТОвцями прибув на місце дислокації в польову місцевість, то за 4 години після прибуття на «голому» полі бійці облаштували придатний для життя табір. Якщо б Михайлові зараз довелося зупинитися в полі, то він уже знає, як йому потрібно там облаштуватися.

 

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити