Висічений з сірого медобірського вапняку, на поклади якого багаті Медобори, розділений на три яруси, на кожному з яких висічені різноманітні художні різьблення. Висота верхнього ярусу - 160 см, середнього - 40 см, нижнього - 67 см.
Таким чином, на ідолі є 12 окремих секцій. Одна із секцій нижнього ярусу порожня, решта ж 11 містять по одному зображенню.
На думку дослідників, нижній ярус - символізує підземне божество, середній - світ людей, верхній - світ богів.
Ідол увінчує округла шапка з хутряною опушкою. Під шапкою розташовані чотири обличчя.
"Одна із копій Збруцького Святовита знаходиться на території центральної садиби заповідника у Гримайлові. Збруцький Святовит є найвизначнішою за технікою виготовлення та зображеннями пам’яткою культури давніх слов'ян, це високомистецький витвір, в якому складно продумано і скомпоновано рельєфні зображення. Він є яскравим свідченням того, що прадавні слов’яни мали самобутню культуру і світобачення. Екоосвітяни заповідника провели тематичну зустріч з молоддю, під час якої говорили: про Збруцький культовий центр та городища-святилища, що функціонували на території, де зараз розташований заповідник; особливості культури та побуту давніх слов'ян; розглянули пантеон богів та інші зображення на чотирьох боках статуї, що поділені на три горизонтальні яруси, які пов’язані із світобаченням язичників", - розповіли у заповіднику "Медобори".
До слова, Збруцький ідол Світовид (Святовид, Свантевіт) - це кам'яний ідол, знайдений біля села Личківці поблизу Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) у 1848 році. Історики припускають, що це слов'янський ідол IX-X cтоліття, який стояв у Медоборах на горі Богит. Сьогодні пам'ятка зберігається у Краківському археологічному музеї.
Улітку 1848 року річка Збруч, якою тоді пролягав кордон між Австрійською та Російською імперіями, через посуху обміліла так, що перетворилася на кілька потічків.
Одного серпневого дня пастухи Мартин Бартошевський та Іван Халаман із села Личківці, тепер Гусятинського району на Тернопільщині, запримітили, що з води виглядає обтесана кам’яна брила.
Чутки про кам’яного ідола у Збручі дійшли до австрійських прикордонників. Хтось із солдатів скочив у воду, аби перевірити – це справді скульптура чи таки потопельник. Із маєтку місцевого поміщика Костянтина Зборовського пригнали три пари волів. Брилу вагою 10 центнерів обв’язали мотузками й витягли на берег. Вона виявилася трьохметровим чотиригранним стовпом, що увесь був вкритий різьбленнями.
На чому стояв стовп — через глибоку воду розгледіти не вдалось. Помітили лишень, що у місці знахідки нагромаджені кам'яні плити, але витягти їх не змогли. Коли воли зрушили камінь з місця, почувся гук у воді, немовби відламалася нижня частина каменя, глибоко замуленого в руслі ріки. На думку історика Миколи Бандрівського, "злам внизу стовпа свідчив, що нижня частина — мабуть, п'єдестал, на якому він стояв, так і лишилась у річці". Таке саме припущення про фігуру кам'яного ідола ще у середині XIX століття висунув професор А. Петрушевич, який вважав, що "нижня частина істукана, яка становила з ним одне ціле і на якій також були зображення, могла залишитись у воді".
Зборовський поставив скульптуру в себе на подвір’ї. А взимку подарував приятелеві графу Мечиславові Потоцькому із сусідніх Коцюбинчиків. Той саньми відвіз її до свого маєтку. Спочатку хотів установити її на насипі при в’їзді до села. Однак місцеві селяни запротестували, бо боялися, що язичницький ідол принесе їм біду і нещастя.
Тож скульптура лежала на подвір’ї Потоцького. Аби вберегти її від нищення, граф 15 листопада 1850 року надсилає листа з описом пам’ятки до Краківського наукового товариства. Називає її ”ідолом язичницького бога Світовида”. До маєтку приїздить науковець Теофіл Жебравський, оглядає статую й готує її до транспортування. Наступного року 12 травня, на сам Великдень, ідола возом привезли до Кракова.
Сім років скульптуру виставляли в залі бібліотеки місцевого Яґеллонського університету. 1860-го Краківське наукове товариство отримало нове приміщення. Одним із його археологічних експонатів став і Світовид – найдосконаліший із усіх відомих слов’янських ідолів.
У річку Збруцького Світовида, на думку вчених, могли скинути під час масового хрещення населення, як це було з ідолами у Києві. Інша версія: язичники самі заховали його, закопавши на дні Збруча. Бо скульптура стояла в річці вертикально, через що її заледве витягли три пари волів.
