Він родом із Борщівщини. У цивільному житті чоловік був гірником, працював у шахтах. Коли розпочалася антитерористична операція, поїхав на схід захищати Україну.

В складі полку "Айдар" виконував бойові завдання на Луганщині. Після ротації був заступником голови районної ради Борщева. Зараз служить у 103-й бригаді тероборони.

Чоловік розповів "Суспільному" , що два місяці тому через стан здоров'я був змушений залишити позиції і приїхати на лікування.

Він каже, за кілька днів повернеться на передову.

Андрій Русенко каже, що зараз на позиціях складна ситуація.

"Не вистачає людського ресурсу. Якої б зброї ми не мали, то все це не замінить піхоту. Не відбувається ніяких ротацій, хлопці там практично живуть, без можливостей якоїсь заміни. Єдине, що дозволяється, то виїхати на один день помитися, попрати речі, прийняти душ. Дуже рідко хлопці потрапляють у відпустку".

За словами бійця на передовій важливо розмовляти українською мовою.

"Військовослужбовці мають розуміти одну просту річ, що розмовляй українською, то залишишся живим. Не раз було, що, виходячи на нуль, ми чуємо російську мову, а коло нас просто стоять сусідні побратими з різних бригад, чи Миколаївська, чи Житомирська, чи Харківська і вони більш російськомовні. Ми були готові відкривати вогонь тільки через те, що ми чули російську мову у відповідь".

У вільний від виконання бойових завдань час, перехоплював та розшифровував дані російських радіостанцій. Інформація, яку він звідти дізнавався, рятувала життя побратимів.

"Один випадок пам'ятаю, коли розшифрував координати і бачу, що це є розташування нашого одного з ротних пунктів. Я негайно викликаю їхнього чергового, він не відгукується на зв'язок. Ми пробуємо ще і ще раз, але немає ніякого зв'язку, не відомо, що там. Ми примчали чимдуж туди. Черговий просто відлучився по потребі. Я йому пояснив, що негайно звідси всіх забирайте, бо зараз буде ракетний удар. Треба евакуювати всю техніку, яку ще можливо, особовий склад. Як тільки це було зроблено, ми за ними виїхали, ще проїхавши трішки ми почули вибух ракети".

За кілька днів Андрій Русенко повертається на передову. Чоловік налаштований повернутися з перемогою, адже удома на нього чекають син Орест, донечки Оксана та Катруся, яких за два роки війни бачив лише чотири рази.

"Ми маємо перемогти у цій війні, іншого виходу у нас немає. Ми ж хочемо жити у своїй вільній країні, де ніхто нам не буде вказувати, якою мовою маємо говорити, з ким дружити, до якої церкви ходити. Ми зараз маємо цей шанс здобути реальну незалежність, а не ту, яка нам була подарована в 1991 році. Зараз ми цю незалежність здобуваємо ціною крові, великої крові. І тому не маємо права її втратити".