Він отримає на реалізацію 6 тисяч доларів.

«Дожити до 100 по-українськи» — документальний фільм про те, як людям літнього та старшого віку в Україні зберігати всю можливу повноту життя в умовах воєнного стану, складної економічної ситуації, мінімального пенсійного забезпечення, хронічних захворювань та постійного фонового стресу.

Ключовими у фільмі стануть історії про жінок та чоловіків, які, попри всі обставини, живуть на повну і надихають на це інших.

Презентувала проєкт у Токіо тернополянка, креативна продюсерка «Продюсерського центру» Суспільного Зоряна Биндас.

«Для мене велика честь представляти проєкт Суспільного Мовлення в Токіо. Як на мене, “Японський приз” — це не про змагання чи конкурс проєктів. Це масштабна медіаподія для режисерів та продюсерів з усього світу. Голос України звучав на цьому фестивалі, і ми змогли розказати більше про те, що відбувається у нашій країні під час повномасштабного вторгнення і як війна впливає на життя людей, зокрема на життя людей старшого віку. Особливо у прифронтових і фронтових територіях вони страждають від хвороб, від неможливості мати нормальне житло, — поділилася Зоряна Биндас,  — У проєкті “Дожити до 100 по-українськи” ми покажемо історії трьох людей, які, попри різні складні життєві обставини, живуть повноцінним і щасливим життям. Думаю, що їхній приклад надихне багатьох людей старшого віку. Мені б дуже хотілося, щоб люди в Україні цінували власне життя і турбувалися про своє здоров'я. Не важливо, скільки тобі років — 70, 90 чи 100». 

Вона представили проєкт перед топовими режисерами, продюсерами та сценаристами з різних куточків світу.

«Скільки мені лишилося жити? Ну якщо вбʼє, то вбʼє. То вам, молодим, треба думати про себе. А мені вже що? — пояснювала мені одна жінка з прифронтового містечка. Скільки мені там лишилось… — Ох, як часто я чула ту фразу від старших людей. Незалежно від місця проживання, занять і статку. Так, наче їхнє життя менш вартісне просто тому, що їм 60 чи 80 років. — Мені нічого не треба. Я вже купила собі сукєнку на смерть. А гроші на похорон отам під матрацом», - поділилася Зоряна Биндас.

Також Зоряна Биндас розповіла, що до представлення у Токіо практично щодня займалась англійською, часом по три години.

«Ми з колегами знайшли людей з різних регіонів України, які живуть повним життям і надихають інших. Я показала їхні історії в Токіо і зал вибухнув емоційними реакціями. Фільмом мені б дуже хотілось пояснити, що життя старших людей — цінне. Вони мають турбуватись про себе і можуть жити трохи щасливіше», - розповіла Зоряна Биндас.

Я не памʼятаю точно, що сказало журі, обґрунтовуючи перемогу, але якщо коротко, то десь так:

Вражене журі наголосило, що «в Україні війна, але незважаючи на це, проєкт — про надію, він про життя».

«Бути голосом України на цьому конкурсі, гучно називати речі своїми іменами зі сцени — для мене було великою честю. До цієї перемоги причетні дуже багато людей. Дякую вам всім», - підкреслила Зоряна Биндас.

Читайте також: Як живе вдова воїна з Тернопільщини, яка після смерті коханого дізналась, що чекає двійню (ВІДЕО)