Однак трохи більше, аніж за місяць до цієї дати воїн загинув у боях за Кліщіївку на Бахмутському напрямку. 

Людина великої, щирої душі. Батько та наставник для воїнів. Справжній чоловік, хоробрий воїн та найкращий в світі тато.

Саме так згадують командира першої стрілецької роти 35-го батальйону військової частини А4048 Богдана Яцишина рідні та побратими.

Спогадами про захисника з нашою журналісткою поділилися батько Ігор Яцишин, дружина Аліна та заступник командира військової частини А4048 Євген Степанов.

Патріот та лідер з дитинства

Народився та виріс Богдан Яцишин у селищі Скала-Подільська. З дитинства він був підтримкою для батьків: працелюбний, натхненний, активний. Таким маленького Богдана згадує батько Ігор.

– Він виховувався у християнських цінностях. Не пропускав колядок та щедрівок на свята. В нього в руках все горіло. Те, що інша дитина робила дні два-три, він міг подужати за пів. Жодного разу він не сказав поганого слова ні мамі, ні татові. З 14 років вже почав працювати. Він не був схожим на однолітків, – говорить чоловік.

Лідерські якості, вміння відстоювати своє бачення та патріотизм у Богдана були вже з юних років. 

Всіх хлопців на вулиці Богдан збирав навколо себе. Завжди допомагав, захищав слабших.

– Дуже любив червоно-чорний прапор. В дитинстві він приблизно 4-5 років займався бойовим гопаком, це йому дало підґрунтя українського патріотизму. В цьому бойовому мистецтві є гасла. “Рабів до раю не пускають” – в них це було на футболках, а потім  стало гаслом його роти і девізом по житті. Він йшов з цим, ніколи не схиляв голову – говорить Ігор Яцишин.  

Після 9-го класу Богдан продовжив навчання у Борщівському агротехнічному коледжі, який екстерном закінчив за один рік. Далі він вступив у Тернопільський національний економічний університет (прим. авт.: зараз ЗУНУ) обравши фах “Облік і аудит”. Опісля  здобув другу післядипломну освіту в університеті “Україна” за спеціальністю “Психологія”. Паралельно працював на підприємстві “Буропідривник” майстром кар’єру.

Навчаючись у ЗУНУ, Богдан паралельно закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта. Згодом до армії він пішов як офіцер, а вже там здобув звання старшого лейтенанта.

Любив доньку та дружину сильніше за життя

Шість років тому хлопець одружився. Дружина Богдана Аліна згадує, що це було кохання з першого погляду.

Пара познайомилася в Іванкові ще у 2014-му році, однак спочатку спілкувалися як знайомі. Вже через два роки між ними зародилося кохання, а ще через рік, у 2017-му, закохані одружилися.

– Він був справжнім Героєм, найкращим в світі чоловіком і татом для своєї маленької принцеси – 5-річної донечки Веронічки. Любив її більше за життя. Я не знаю татів, які так сильно люблять. Казав, що вона буде найщасливішою дівчинкою на світі, – ділиться Аліна Яцишин.

Одразу після початку повномасштабного вторгнення Богдан вмовив дружину разом з донькою їхати за кордон, а сам пішов захищати країну.

– Він казав: “А хто як не я?” Казав, що не хоче ховатися і ховати від людей очі. Говорив, що якщо не піде, то потім доведеться окопуватися під Тернополем. За межами України я була 2 місяці, а коли приїхала він вже був під Сумами, – пригадує дружина захисника. – Ми постійно спілкувалися. Він завжди говорив мені йти вперед і ніколи не здаватися. Казав, що в нього найкраща дружина в світі. Просив ні за що не переживати. Обіцяв, що обов'язково переможемо, він приїде живий додому і все буде добре. 

Був батьком для своїх воїнів

Після початку повномасштабного вторгнення Богдан Яцишин став командиром першої стрілецької роти 35-го окремого батальйону з псевдо “Кеп”.

Разом з батьком вони добровольцями пішли на фронт.

– Він був справжнім Героєм, лідером, за яким йшли всі хлопці. Будучи ротним, він міг дати завдання і контролювати все з КСП (прим. авт.: контрольний спостережний пункт) чи з тилових позицій, як більшість. Але він був на нулі і хлопці йшли за ним. Були важкі бої з великими збитками, але завдяки тому, що він був зі своїми воїнами, ніхто не пішов з позицій, – каже Ігор Яцишин. 

Для своїх побратимів Богдан став справжнім батьком при тому, що дехто з військових був старшим за віком, згадує заступник командира військової частини А4048 майор Євген Степанов.

– З великою повагою ставлюся до нього і його батька Ігора. Вони пішли на фронт від початку і відвоювали від А до Я обоє. Стали взірцем і дуже допомагали від початку формування батальйону, – говорить Євген Степанов. 

Перша рота 35-го батальйону вважалася зразковою. Разом з своїми воїнами Богдан Яцишин пройшов важкі бої. Зокрема військові обороняли околиці Бахмута, де протистояли ПВК “Вагнер”. Боролися на березі каналу Сіверський Донець та брали участь в боях за Кліщіївку.

У червні 2022-го року Богдан отримав важке поранення: його разом в іншими воїнами окупанти підірвали на міні – з чотирьох вижив лише він. 

40% опіків тіла – воїн довго проходив реабілітацію. А опісля Кеп повернувся на фронт, хоч йому пропонували залишитися в Тернополі.

– Він все одно повернувся у свою роту. Це був чоловік, який не міг залишити своїх хлопців. Як батько з ними возився тут і там. З ними він пройшов шлях до кінця, – пригадує Євген Степанов.

Богдан Яцишин загинув 5-го липня 2023-го року у боях за Кліщіївку. Він пішов як Герой, під обстрілами керуючи своїм підрозділом та розміщуючи його по позиціях. 

– Це був офіцер з великої букви. Людина великої, щирої душі. Про нього можна розказати тисячі історій: як він підтримував людей, виводив з під вогню, організовував вивіз поранених. Як заводив підрозділи на позиції, переживав, чи забезпечені люди засобами зв'язку, боєприпасами… Він зробив дуже багато. Найкращий командир роти в нашому батальйоні. Найсильніший фаховий, підготований офіцер як би не було. Людина з дуже великої букви. Про нього можна писати книгу, – говорить Євген Степанов.

Міський голова Тернополя посмертно удостоїв Героя звання “Почесний громадянин Тернополя”. Керівництво військової частини А4048 надало подання Богдана Яцишина до високої нагороди – ордена “За мужність та відвагу” та на присвоєння звання Героя України.

Далі буде.

{youtube}cc5QbKg1FLI?si=GOcO1ubt8jLDwDge{/youtube}