Пані Оля – родом з Донецька, закінчила там українську гімназію, чудово розмовляє українською мовою. Свою долю пов’язала із теребовлянцем Петром Мацалою, який навчався там в юридичному інституті, пише газета «Воля».
З початку окупації Донецька у 2014 році молода сім’я опинилася у Маріуполі, а згодом переїхала у Теребовлю. Це місто стало їй другою домівкою, тут знайшла прихисток, підтримку у батьків чоловіка, роботу в гуртожитку, а її батьки так і залишилися в окупованому місті.
Тому Оля з болем зазначає: «Моя сім’я тут, а моя душа – там. Мені так ще хочеться мами!». Двох чудових діток виховує родина Мацалів: десятирічну Аріну і п’ятирічного Степанка. Глава сімейства Петро – капітан Національної поліції, дільничний офіцер на Золотниківщині, учасник бойових дій на сході України. Зараз він у складі свого підрозділу знаходиться у Києві.
Не менший біль був у Олі і за свого 28-річного двоюрідного брата Даниїла Сафонова, який ще кільа днів тому був живий і перебував у найгарячішій точці військового протистояння з російським агресором – у Маріуполі. Розповідаючи про свого мужнього брата, українця-патріота, Оля, не стримує сліз. За скупими словами: «Хлопці тримаються! Вірю, що побачу живими», - невимовний смуток.
Даниїл після анексії Донецька також переїхав у Маріуполь, одружився. Коли стало неспокійно і там, переїхав до сестри у Теребовлю, підписав контракт на військову службу і воював на Сході у складі окремої артилерійської бригади.
У Теребовлю Ольга перевезла його сім’ю – дружину і маленького синочка Владика. Після демобілізації Даниїл знову поїхав у Маріуполь, у своє друге рідне місто, там жили його рідні, бабуся. У 2019-ому вступив до лав патрульної поліції. І зараз із його підрозділу, який тримав оборону на форпосту Маріуполя, залишилося лише троє: він, його побратим з позивним «Хитрий» з Почаєва і командир.
Ось ці декілька написаних Даниїлом Софоновим фраз говорять про стійкість, силу волі, незламність духу і віру у перемогу наших захисників-маріупольців:
«Ми разом з АЗОВом, Нацгвардією, прикордонниками, Нацполіцією і Збройними Силами - це тепер єдина бойова одиниця».
«Міста Маріупіль більше немає, є тільки руїни й більше нічого. На це дуже боляче дивитися, але це й не дає кинути зброю… Я вже втратив свою бабусю тут, багатьох побратимів. Бабуся моя місцева, з Маріуполя. Вона померла від пневмонії в укритті».
«Які в мене зараз думки?.. Дуже багато думок, словами не описати. Найбільше бажання - вижити та відбити місто повністю. Настрій у нас бойовий, хоч і трішки втомились. Останнім часом дуже багато навантажень і мало можливостей відновити сили. Але адреналін тримає нас у строю».
«Тож будемо триматись і виконувати накази, які дає керівництво оборони міста. Це позиція всіх оборонців Маріуполя, які тут залишились. У полон здаватись ми не будемо».
«Передайте на велику землю, що Маріупольська фортеця тримається. Маріуполь - це Україна!»…
«Більшість з нас – це місцеві, хтось й досі шукає свої сім’ї, своїх рідних… Ми втратили усе, окрім життя і честі. В нас немає емоцій, вони кудись зникли, але ми будемо боротися до кінця, до останнього патрона, до останнього подиху, бо ми з міста-героя Маріуполь! Ми з України!»
Захисники Маріуполя все ще мають сили і бажають одного – просто вижити. Без їжі, без води, ліків, під постійними обстрілами, під звуки вибухів, вони ще чекають на підтримку. А ми усі молимося про їхнє спасіння…
Р.S. Коли верстався номер газети, надійшла сумна звістка від Ольги Мацали: її брат-герой Даниїл Сафонов разом з двома побратимами загинув під час виконання бойового завдання у зоні “Азовсталі». Вічна пам’ять мужньому захиснику нескореного Маріуполя! Щирі співчуття рідним і близьким людям!
