Прощальна царемонія відбувалась в Архикатедральному Соборі НЗПБ.

"Наш народ бореться з ворогом, який прийшов на нашу землю, який прийшов до нашої домівки, яка називається Україна і нищить наш народ. Тих вісім років ми боролися як вірні сини і дочки свого народу. А тепер, після 24 лютого, то ще більше ми усвідомили, що означає захищати рідну землю, любити Україну, любити свій народ. Дорогі серед українського народу такі сини і дочки, серед яких один друг Майстер", - сказав під час прощання з добровольцем Владика Теодор

Про життєвий шлях свого батька написав син Вадима Гадіна:

«Він народився в козацькому місті що стоїть на порогах Дніпра. То є місто де люди постійно заклопотані буденними справами, місто Запоріжжя.

Хоч в дитинстві він і був «гарячою головою», але завжди мав хист до будівництва, творчості та колекціонування. Вадим міг сам побудувати цілий будинок, та будучи невеликим чоловіком, підняти цілу гору. Він був перфекціоністом в усьому, в кожній справі за яку брався. Якщо стіна - то рівнесенька, якщо інструмент - то якісний, якщо син - то той, яким буде пишатись. Тому і «Майстром» він звався.

Вадим віддавав себе повністю: для батьків, для сім‘ї, для друзів, для всіх кого любив. Інакше він не міг.

Він не мріяв про гроші, він радів та насолоджувався простим речам: запашній каві зранку, тихому вечору за комп‘ютером, походу в кіно із сином. Він був тією людиною, з якою хотілось спілкуватись до самої ночі, забуваючи про час та власні плани.

Військова справа відіграла окрему роль в його житті. Це була його стихія. Там йому було спокійно та добре… Будучи в лісі, або посеред поля разом зі своїми побратимами, він розквітав.

Вперше він пішов боронити Україну в 2014 році. Незважаючи на поранення, він не зміг стояти осторонь під час російської агресії, яка підло почалась холодного ранку, який ніхто з нас не забуде. Вадим завжди був готовий взяти зброю заради всіх кого любив та битися за справедливість.

Ми пам‘ятаємо, що він любив подорожувати і хотів побачити весь світ. Ми віримо що він в світлому місці та ще буде всміхатись до нас, коли буде палати Кремль та вся Червона Площа».

Вадим Гайдін (20 серпня 1968 — 18 березня 2022) похований на Микулинецькому кладовищі на Алеї Героїв.

«Для нас було за честь мати такого побратима. Дякуємо за твій подвиг! Вічна слава другу Майстру! Ми помстимося! Слава Україні та її Героям!», - йдеться у дописі спільноти «Правий Сектор / Тернопільщина».