Коли діагностують Термінальну ниркову недостатність,нирка не справляється із своїми функціями виведення кінцевих метаболітів із організму, перед пацієнтами постає вибір: пожиттєве відвідування гемодіалізного центру 3 рази на тиждень протягом 4-ох годин апарат очищає кров від токсинів, або пересадка нирки від донора.
У Людмили Яхненко проблеми з нирками почалися ще у 5-річному віці, коли у неї діагностували пієлонефрит. Тоді вона, будучи ще дитиною, познайомилися із нефрологічним відділенням. І досі її головною турботою є хронічна хвороба нирок. На довгий час вона забула про недугу — одружилася, народила 4-ох діточок, і поринула з головою у процес їх виховання та сімейні турботи, допоки лиховісний грип не скосив всю силу та енергію. Молодшим діткам пані Людмили було тоді по 5 і 1,5 років, вірус був невблаганний, висока температура, слабість, які ніяк не полишали жінку, а вона не могла залишити малих дітей і приділити час собі. Та все змінилося після того, як чоловік нарешті наполіг на відвідуванні лікаря.
«Тоді розпочалося справжнє випробування. Реанімаційне відділення, постановка діагнозу: Гломерулонефрит, коли безповоротно руйнуються структурні одиниці нирки – нефрони, і вона перестає функціонувати. Чоловік прийшов запитати лікаря про мій стан, натомість став свідком реанімаційних заходів. Я бачила світло і відчувала як з великою силою мене туди тягне, а потім розплющила очі і побачила реанімаційний зал. Так, я була в дуже важкому стані, але, дякуючи Богу та лікарям, вдалося залишитися з сім’єю. На той час гемодіалізне відділення було переповнене, апаратів не вистачало, здавалося доля знову і знову створює перешкоди. Ми почали активно шукати донора серед родичів, але пошуки були марні - ні мама, ні брат, ніхто з родини не підходив. Вирішили співставити показники мого чоловіка і мої адже в нас однакова група крові. О, чудо! Мій чоловік — моя ідеальна половинка!», — говорить Людмила Яхненко.
Жінку така перспектива не надто радувала, адже оперативне втручання і життя з однією ниркою теж має певні ризики та обмеження. Але чоловік одразу погодився в ту ж мить: « Я врятую тебе собою, чого б це мені не коштувало, навіть нирки…»Та, на жаль, згодом інфекційне захворювання забрало у жінки мене нирку її обранця. І от вже 11 років тричі на тиждень по 4 години вона перебуваю на програмному діалізі.
З травня 2021 року пані Людмила проходить цю процедуру в «Тернопільській міській лікарні швидкої допомоги» і, каже, що помітила суттєвий прогрес в медицині.
«Сучасні апарати після яких самопочуття хороше, гарно коригується АТ, немає головного болю і слабості наступні декілька годин, вони стали в рази досконаліші. Завдяки високому професіоналізму лікарів , медичних сестер та високоякісному обладнанню почуваю себе здоровою, активною та повною сил, хоч мої нирки не працюють. Засвоїла я з життя багато чого, але з певністю можу сказати: міцна сім’я переможе всі випробування. Зараз мій чоловік здоровий,його нирка гарно працює. А я ходжу на гемодіаліз турбуюся про дітей та чоловіка,вигулюю щодня собаку і почуваю себе прекрасно!», — розповідає пацієнтка гемодіалізного відділення КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги».
