Жінка народилася 12 липня 1921 року на хуторі Григорі, що поблизу Добромірки, тут живе і тепер. Каже, що її нічого не болить, але ноги чомусь уже не слухаються, не хочуть ходити. Уже два роки користується візочком для людей з інвалідністю, повідомляють в Забарзькій ОТГ. Проте пані Оля напрочуд добре виглядає, пам’ятає усі молитви, Гімн України, може перерахувати імена усіх дітей, онуків, правнуків і праправнучка.

Через поганий зір жінка недобачає, тож читати їй важко, натомість любить слухати радіо, цікавиться сучасними подіями і любить, коли приїжджають рідні. Поважну ювілярку вітали не лише дві доньки, п’ятеро онуків семеро правнуків та один праправнучок, близькі та далекі родичі, а й сусіди і знайомі.

Життя пані Ольги було не просте. Довелося пережити втрату близьких, Другу світову війну, підпільно допомагати борцям за незалежну Україну, які переховувались у лісі. Проте завдяки сильній вірі вижила, виростила двох доньок – Ірину і Любов, дала їм належну освіту. Одна впродовж трьох десятків років працювала у Теребовлянському культосвітньому училищі викладачем музики та української мови, оскільки має дві вищі освіти. Люба трудилась інженером-технологом трикотажного виробництва на Тернопільській фабриці.

Словом, добрі зерна засіяла у долю свого роду Ольга Павлівна, зуміла розкрити таланти доньок, закласти у їхні серця щиру любов до рідної неньки України, бути добрим прикладом вірності обраному шляху, життєвій позиції, власним переконанням.

Розповідаючи про свій секрет довголіття, пані Оля сказала: «Мабуть, так довго живу тому, що не нервуюся. Хто багато нервується, переживає, свариться, до того все якісь хвороби чіпляються. Треба бути в мирі з собою, людьми та Богом».