"Одним з оригінальних іконографічних документів фотоархіву ДАТО є світлина, виконана 27 серпня 1976 р. в с. Залужжя під назвою: “Дом А. Шмигельского в селе Залужжя, Збаражского повета, в котором жил в 1896 г. Иван Франко и привозил запрещенную литературу”. Фрагментарно і дотично до інших історико-краєзнавчих розвідок, с. Залужжя вже трохи відстежувалося в попередніх постах, а от, постать відомого громадсько-політичного діяча Андрія (Яндруха) Шмигельського, поки що, - ні. Виправляємо, - написав Руслан Підставка, науковець та дослідник з Тернопільщини".

За словами науковця, далекого 1866 р., неподалік, так званої, Довбушевої гори, медоборського пасма Збаразьких Товтрів, в родині Шмигельських, яких в селі про(на)зивали “Довбушами”, народився син Андрій — по-народному Яндрух, який, згідно “Збаражчини”, “...належав до тих нечисленних селян латинського обряду, що не піддалися латинським духівникам, що кожен латинник — це обов’язково поляк”.

Початкову школу відвідував у польських монахів Бернардинів, “вчився добре, так що монахи не могли надивуватися і намовляли його іти до вищих шкіл і обіцяли платити за нього всі кошти навчання, але батько не годився на це, бо боявся, що його могли б зробити прекинчиком”. На початках піддався впливу, популярного на той час, москвофільства, читав Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Лєрмонтова, Толстого.

Після знайомства з Я. Остапчуком, захопився радикльним рухом, опанував твори Шевченка, Котляревського, Руданського, Франка, а далі перейшов до читання філософських творів Ніцше , Шопенгауера, Дарвіна, Гегеля, Маркса та інших філософів (в польському перекладі).

“Казав, шо ці мудрощі не справляли йому великих труднощів. Вмів аналізувати і критикувати погляди цих філософів. Кант показався йому незрозумілим. Висловив бажання пізнати ближче філософію Платона й Аристотеля і обов'язково дістати твори Фіхте”. Одруженим А. Шмигельський не був, а жив разом із старшим братом, якому помагав у господарстві. “Мав кілька моргів власного поля і міг би одружитись і господарювати, але не хотів зв'язуватись родиною. Коли не помагав братові, то працював у каменоломах або розбивав камінь при дорогах, бо хотів мати власні гроші на купівлю потрібних речей, особливо добрих книжок. Він завжди мав якусь книжку біля себе, хоч би що робив. Бувало молотить у стодолі, а осторонь лежить якась книжка, ніби чекає на нього. Коли втомиться, сідає коло книжки і читає”, - так про нього писав у Я. Остапчук у “Збаражчині...” А. Батюка. Листувався з багатьма відомими політичними діячами Галичини, а після відщеплення в 1899 р. від Радикальної партії УСДП, був від неї кандидатом до Сейму 1907 р. і був обраний послом (правда, ненадовго), - відзначив Руслан Підставка. - В грудні 1918 р. Збаражчина обрала А. Шмигельського до Української Національної Ради. Він брав участь у делегації від УНРади для ратифікації Акту Соборности в Києві 22 січня 1919 р., а потім, поряд з В. Винниченком, М. Грушевським та С. Петлюрою, був депутатом Конгресу Трудового Народу України. В 1919 р. відступив з УГА за Збруч, а в наступному році захворів на тиф і помер".