"Першою писемною згадкою, виявленою нами на даний час, про "синій тандем" сіл східної частини Збаразької громади Синяву-Синягівку є 1636 р., коли в Акті інтронізації у володінні дружини померлого князя Януша Вишневецького – кн. Євгенії Катерини (з Тишкевичів) згадується село Синягівка. Час постання молодшої сестри - Синяви залишається (поки що) не встановленим, але вже в середині ХVІІІ ст. – це два повноцінні села з власними дерев'яними храмами. У 1928 р. поблизу старої у Синяві була споруджена кам'яна церква Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього (на фото), - відзначив Руслан Підставка". 

За словами науковця, що стосується латинників села, то в 1788 році в Синяві мешкало 1120 католиків польського походження, але відсутність власного храму спонукали їх до переходу на уніатський обряд. Про це свідчив перелік парафіян за 1799 рік, з якого виливає, що в Синяві було вже тільки 77 родин римо-католицького визнання. Протягом 1838-1863 років в місцевій церкві було охрещено 53 польських немовлятка, які були записані до греко-католицьких церковних парафіяльних книг. Щоб запобігти такому розвитку подій поляки давно мріяли збудувати в Синяві костел, чи хоча би каплицю.

"І ось, в половині ХІХ ст. в околиці Збаража з окупованої росіянами території Польщі (звідки саме – нам встановити не вдалося) прибув Ідзьо (Едігіуш) Вернбергер, який приймає у володіння від графів Стадніцьких Луб'янки з трьома фільварками: Вищі і Нижчі Луб'янки та Лисий Окоп, які охоплювали 4 тис. моргів і великий масив лісу. З часом Ідзьо Вернбергер купив і Синяву, але мешкав таки в Луб'янках, бо в Синяві був лише невеличкий двір. У 1882 році згаданий власник села СТАЄ ФУНДАТОРОМ КАПЛИЦІ, спроектованої архітектором зі Збаража Йозефом Матчинським. Тогочасна преса тоді писала: "…Нам з великою радістю доводиться привітати нову святиню і згадати прізвище родини, яка не шкодувала ні праці, ні офіри для хвали Найвищого, - пише Руслан Підставка. - Родина Вернбергерів, тільки купивши це село вирішила найперше збудувати тут Божий Дім. Великих результатів може досягнути сильна і незламна воля. Не було труднощів, котрі б пан Вернберг не подолав. Елементарні лиха навідували його з року в рік. Не піддавався жодним, старався відмовляти собі в найпотрібніших речах, але не занехав або не відклав до далекого майбутнього здійснення найгарячішого свого бажання. Повстав в Синяві прекрасний костел і в день Імені Марії Богородиці відбулася його посвята".

Фундатор був нагороджений титулом папського шамбелана і орденом Св. Юрія. Грунт під будову офірували Францішек і Леон Лєщинські. Будова просувалася дуже швидко і вже 9 вересня 1883 року за згодою львівського констистора, гвардіана о. Войцеха Шубера каплицю було посвячено. Святиня отримала титул імені Найсвятішої Діви Марії.

Згодом мала капличка вже не поміщала всіх бажаючих взяти участь у Св. Месі і бернардини підняли питання про збільшення святині, або спорудження нового, більшого храму. Силами мешканців Синяви, навколишніх сіл, монастиря у Збаражі, графа Кайетана Тжцінського, протягом двох років було збудовано костел, який був посвячений у 1898 р. До попередньої назви святині Імені Найсвятішої Діви Марії було додано ще й титул Святого Кайетана.

Навколо величного костелу декретом львівського митрополита Йозефа Більчевського від 21 травня 1911 р. була утворена парафія, до якої входили села Капустинці, Синягівка, Шили, Касносільці, Шільпаки, Діброва Синявецька і Зарудечко, загальною чисельністю біля 2000 вірних.

"Згодом часи трохи помінялися і за о. Константина Влодики утворено комітет оборони польських мешканців перед економічним зиском жидів, які мали в Синяв 7 склепів. З цією метою було збудовано «Польський дім», в якому утворено склеп з 12-ма павільйонами з різним крамом. Відкрито склеп і в парафіяльному будинку, в якому бідніші парафіяни могли брати товари в кредит і сплачувати протягом трьох місяців, - відзначає науковець. - В період ІІ-ї світової війни і німецької окупації настоятелем парафії був о. Атаназій Пйонтковський. В післявоєнний період у 1946 р. було знищено всі парафіяльні книги, забрано дзвони, костел і дзвіницю розібрано, а матеріал використано на будівництво дороги…(за матеріалами Ю. Кахеля). Ось така сумна і драматична історія католицького храму в рідній Синяві, фото якого я все ще сподіваюся знайти".