За фахом майстриня - дизайнер. Любов до ремесла Поліні привила її бабуся. Юна майстриня навчилася в‘язати гачком у 6 років, пише "Наш день".
Спершу мені було цікаво спостерігати за роботою бабусі, – розповідає дівчина. – Далі вирішила спробувати. Навчилася в’язати звичайний ланцюжок. Його довжина могла бути більше 5 метрів. Бабуся досі зберігає мої перші незграбні спроби в‘язання.
Творіння Поліни – найрізноманітніших розмірів, кольорів та форм. Найбільша робота – дитячий килим з жирафою. А найменші – крихітні іграшки завбільшки до 5 см, які надзвичайно подобаються малятам.
В’язання руками – це унікальна техніка, – каже Поліна. – Вона дарує великий простір для творчості. Навіть якщо я в’яжу за однією схемою, то роботи виходять різні. Адже це не фабрика, де запустив машину і вона за короткий час виготовить 100 копій. У мене кожна іграшка індивідуальна та унікальна. А ще мої роботи надзвичайно приємні на дотик. Я їх виготовляю з бавовняних ниток і з величезною любов’ю. Ці речі приносять дітям позитивні емоції. А завдяки невеликим розмірам розвивають дрібну моторику.
Поліна береться за в’язання тільки у гарному настрої, адже її емоції відразу ж відображаються у творіннях. Коли стомлюється, вирушає на прогулянку або ж слухає музику. А ще справжнє джерело натхнення майстрині – її братик Саша та дві сестрички Ліза та Мілана. Саме для них вона придумує різні види іграшок, створює їх улюблених героїв, вони її найперші критики і мотиватори.
Для брата Поліна створила плед у формі піци, яку він так любить. Тепер це улюблене покривало хлопчика. А ще у асортименті збаражанки є в’язані бізіборди, брязкальця для немовлят і, до прикладу, лялька-піжамниця. Іграшка, у яку можна складати дитячу піжамку.
У всьому допомагає і підтримує Поліну її чоловік Руслан. Саме він фотографує іграшки, надсилає замовлення, радить і дає їй можливість повністю зануритися у творчість. Поліна зізнається, не уявляє свого життя без улюбленої справи. З усмішкою каже, що її захоплення ламає стереотипи про те, що у 21 столітті в’яжуть лише бабусі.
