"Втрачені поселення Збаражчини. Фільварок -хутір “Дзядова”. Ряд колишніх населених пунктів Збаражчини зараз не побачиш на сучасних, навіть крупномасштабних топографічних картах. Мова не йде про Рябчинці чи Литовський Кут, що тільки один раз згадані в Акті поділу між князями Збаразькими в 1463 р., чи Нетребу, яка зникла вже в післявоєнний період, а про мікротопоніми типу хуторів, присілків чи фільварків. Саме до останнього типу і належить таємнича і нікому не відома (за винятком Віктора Уніята) — “ДЗЯДОВА”, або в українській транслітерації “Дідова”, - відзначив Руслан Підставка. -  Прослідкувати витоки цього, в свій час, заселеного місця надзивчайно важко. Ні в польських, ні в українських історичних джерелах про нього майже не згадується. Навіть 15-томний “Польський географічний словник...” 1880-1914 рр. про цей топонім не помістив ЖОДНОЇ згадки. Залишається уповати на картографічний матеріал! Вперше зустрічаємо топонім на “Спеціальній карті австро-угорської монархії” (Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie) масштабу 1:75000 за 1880 р., де, трохи на північ від лінії Збаразька Буда (майбутній Чорний Ліс) — Красносільці, позначено “Folw. Dziadowa”. Фільварок Дзядова, по всій вірогідності, був дідичним (князя Ежена де Ліня (який упокоївся саме в 1880 р.), або його дружини Ядвіги (з Любомирських)) сільсько-господарським осередком забезпечення міста продуктами харчування та с/г сировиною. Через 20 років це вже не просто фільварок, а окреме поселення-хутір, де постійно проживають люди, які обслуговують колишній фільварок (“МН” (Meierhof) на тій же топокарті 1900 р.). “Детальна мапа Польщі” (Mapa Szczegółowa Polski) 1939 р. уже показує поселення (напевно, село), що складається з двох частин, в одній з яких вже розташована Цегельня". 

За словами дослідника, в період ІІ-ї світової війни “на Дзядові” і довкола неї розміщувалися криївки боївок УПА (але це окрема тема і про неї згодом). Занепад поселення розпочався в другій половині ХХ ст. (станом на 1952 р. на обох Дзядовах проживало 99 осіб і 24 будинках). На даний час будівлі розібрані, а криниці замулені, хоча залишки садів (горіхи, вишні, яблуні) ще збереглися. В старі добрі часи мешканці Чорного Лісу випасали на Дзядові корови і коні (в т.ч. і автор посту).

"Тепер, щодо етимології. По логіці речей, в українській мові присвійний прикметник “дідова” (пол. “dziAdowa”) передбачає ще й наступне слово (дідова пенсія, дідова борода і т.п.). Можливо, використання двох слів в топонімі не прижилося і залишилось тільки одне - “Дзядова”, а якщо врахувати геоморфологічні особливості розташування хутора в улоговині-сідловині, то логічним буде припущення ПОВНОЇ НАЗВИ — “ДІДОВА ДОЛИНА” (“DziAdowa dolina”). Як варіант, звичайно, - наголосив Руслан Підставка. - Окрема подяка за змістовну (і лаконічну) лінгвістичну консультацію Світлані Євгенівні Пасічник (Кульпі)".