Мистецтву сварки людство навчене давно і володіє ним віртуозно. З примиренням та вибаченнями важче. Тут потрібний рівень інтеліґенції. А зробити це вишукано і з гідністю цілком реально.
Приводом для допису є випадково віднайдені повідомлення в старих газетах. Наскільки поширеними були такі випадки – сказати важко та й, врешті, не так і важливо. Вони були? Факт! Чи можемо ми практикувати подібне зараз? Без сумніву! То ж уперед!
Хронологічно першим є випадок з Тернополя, датований 1923 роком. Просимо зауважити, що не впала корона з голови бойового офіцера, поручника артилерії Української Галицької Армії, доктора права Евгена Янкевича попросити вибачення у студента! Окреме задоволення – мова!
«Заява. Дня 29 липня 1923 р. зайшов між мною і Вельмиповажним Паном Морозом Романа, студентом медицини, гідний пожалування інцидент на вул. Міцкевича, в часі которого, я будучи мильно поінформований, допустився обиди Вп. П. Мороза Романа. Признаючи тепер, що цеї обиди допустився я у великім позразненню без прослідження дійсної провини зі сторони Вп. П. Мороза Романа, перепрошую Його прилюдно за зроблену Йому кривду і рівночасно складаю 250 польських марок на «Рідну Школу» на руки кружка Українського Педагогічного Товариства в Тернополі.
Рад. Др. Янкевич Евген».
