"КИЇВСЬКИЙ ЄПИСКОП “В ШОЛОМІ І ЛАТАХ” — УРОДЖЕНЕЦЬ ЗБАРАЖА.?! У попердніх постах йшлося про одного з князів Збаразьких (імовірно, Семена Старшого Васильовича), який в другій половині ХV ст., за Якубом Сушею «Phoenix tertiato redivivus…» (Замость, 1684 р.) обіймав духовну посаду єпископа Холмської кафедри. І ось нещодавно, за матеріалами шостого тому знаменитого “Энциклопедического словаря” Ф. А. Брокгауза, і И. А. Ефрона (под ред. проф. И. Е. Андреевского. Санкт-Петербург:, 1892) вдалося відшукати ще одного відомого ЗБАРАЖАНИНА, що удостоївся цієї високої духовної посади на Київській кафедрі. Ось, що про цього шляхтича гербу Корчак і уродженця нашого міста пише згадане дітище двох відомих видавців перелому минулих століть: “Йосиф Верещинський — київський єпископ і польський письменник ХVІ ст., за походженням малорос, народився в Збаражі в першій половині ХVІ ст. і першочергово, за свідченням Б. Папроцького, належав до православної церкви і навіть був офіціалом православного холмського єпископа, але потім перейшов в католицизм і в 1577 р. був уже холмським каноніком, пізніше сецеховським абатом і на кінець київським єпископом; помер в 1599 р, - повідомив Руслан Підставка. -  Як і багато кліриків того часу, він зовсім забув про основні завдання священника і постійно думаючи про боротьбу з мусульманством, приймав в ній участь не тільки словом, але й ділом; він не раз ганявся з найманими військами і придворними козаками по степу за татарами. Верещинський був людиною не глибоких знань; не мало він проявив і наївності , напр. посилаючи до султану Магомету листа з порадою охреститися; разом з тим, це була жива і вразлива натура, що цікавилася різними проявами народного життя. У Верещинському було мало того фанатизму, який особливо характерний для його наступників у ХVІІ ст; його проповіді відрізнялися відносною терпимістю і простотою; їх предметом було пояснення євангельських текстів, церковних обрядів і т.п. У своїх політичних творах він говорить про необхідність для Польщі колонізації України, про зміцнення Києва, про заснування рицарської школи, тобто військового училища на Україні; переконує німецького імператора, московського великого князя і польського короля здійснити хрестовий похід проти турків і навіть дає цим монархам поради, як потрібно організувати цей похід і якими запастися засобами. Третій розділ його творів складають праці морально-дидактичного змісту, іноді з домішком сатиричного елементу. Його проповіді видав кс. Ігнатій Головінський в Петербурзі в 1854 р.; інші його твори поміщені у Туровського в “Biblijoteka pisarzów polskich”.

Одним із перших, портрет Верещинського написав в «Історії польської літератури» (1861) Зигмунд Бартошевич: «Був то ЄПИСКОП і гетьман одночасно, єпископ закутий у шолом і панцир, гетьман з митрою на голові і єпископським жезлом у руках. Людина героїчного духу, гарячої крові і палкої любові до рідного краю». Цю думку повторив і доповнив історик літератури О. Зданевич, мовляв, Верещинський «вважав себе за отамана лицарства, якого «законним» покликанням була оборона пограничних земель вітчизни. Він сам не раз у хвилини лицарської потреби ставав на чолі найманих військ і придворних козаків, змагався і замітав степи в численних погонях за татарами». Із 1589 р. Й. Верещинський був київським латинським єпископом упродовж майже 10 років. Вболівання за долю України породили з-під його пера низку проектів, які допомогли б облаштувати пограничні незайняті простори...

Ось, такий ескізик до портрету (НЕ)ВІДОМОГО ЗБАРАЖАНИНА, а кому цікаво, то, будь-ласка, СЮДИ: http://www.golos.com.ua/article/275796