"Талант, який спалила доля і пожежа. У краєзнавстві та музейництві України, і Тернопілля зокрема, вона займає особливе місце. Людина енциклопедичних знань, високого інтелекту, із знанням кількох іноземних мов, історик, географ, краєзнавець... І музейник із стажем понад 25 літ. А ще громадянка ( називала себе горожанка), якій так болів Тернопіль, його історія та довго незаживаючі повоєнні рани. Такою залишалась у пам’яті тернопільської спільноти св.п.Стефанія Садовська. У музеї збереглася лиш дещиця її творчого доробку та частина родинного архіву – усього біля 200 одиниць, які дбайливо упорядкували колишні головний зберігач фондів Ганна Швець та старша наукова співробітниця Марія Бучик. Вартість збереженого архіву дійсно безцінна, адже у ньому постає не лише родина Садовських, але й дуже багато причинок до історії давнього Тернополя: релігійне життя містян, побут, культура, топоніміка та ін. - великий пласт міського життя кінця ХІХ ст. – 1930-их років. На основі цих матеріалів вдалося відтворити життєвий і творчий шлях цієї всебічно обдарованої, талановитої і такої трагічно жертовної постаті, - повідомив Ярослава Гайдукевич, вчений секретар ТОКМ. - Народилася Стефанія Садовська 7 червня 1888 р. у Тернополі, у сім’ї Стефана та Анни (з Онуферків) Садовських. Батько усе життя працював податковим урядовцем, мама, як було прийнято у тодішніх сім'ях, провадила дім і займалася вихованням дітей. У сім'ї їх було троє. Никифор – учений математик, професор Тернопільської гімназії, Стефанія та Леонтина (наймолодша) – лікар за фахом".
Стефанія навчалася на філософському факультеті Львівського університету, але за участь у студентських протипольських заходах була виключена. Завершила освіту у Чернівецькому університеті якраз напередодні Першої світової війни. А далі була евакуація, Відень... і тільки 1918 р. Садовські повернулись до Тернополя. Тут дівчина працює у польській жіночій гімназії (викладає історію та географію), стає членом Польського Товариства середніх і вищих шкіл, водночас активно спілкується з українськими вченими С. Рудницьким, В. Кубійовичем, К. Студинським, директором Національного музею у Львові І.Свєнціцьким. Тісно співпрацює з «Українською вчительською громадою», НТШ, іншими українськими інституціями.
«Чорним» у її житті став 1933 р. За відмову віддати метрику до костелу (змінити громадянство на польське) втрачає роботу, а відтак найрідніших людей – батька та брата, які також стали жертвами шовіністичних переслідувань. Настали довгі сім років відчаю та депресії. І тільки з першого січня 1940 р. – омріяна робота. З того дня і упродовж 25 літ Садовська - наукова співробітниця Тернопільського обласного історико-краєзнавчого музею (за останнє століття назва музею мінялась декілька разів).
"За кожної нової влади - перші більшовики, німецька окупація, знову більшовики - вона залишалась найефективнішим працівником як науковець, краєзнавець, фондовик, експозиціонер, екскурсовод. А навіть і сторож. Бо ранньою весною 1944р., коли почались бої за Тернопіль, вона самотужки перенесла і заховала у глибоких музейних підвалах сотні найцінніших експонатів (картини західноєвропейських художників, рідкісну кераміку, нумізматичні та інші колекції, історичні документи тощо). Це був дійсно подвиг і почуття великої відповідальності і громадянського обов’язку. Але так було. Залишилась у тому часі у музеї одна і допомоги чекати не було звідки. Відтак перебралася у ті підвали сама і переховувалась серед музейних скарбів до часу звільнення Тернополя, - відзначає Ярослава Гайдукевич, вчений секретар ТОКМ. - Після повернення додому на вул. Святоянівську (у районі нинішнього парку імені Т.Шевченка) застала лиш згарище. Було втрачено все і у т. ч. - рукопис дисертації з астрономічної географії".
1948р. за врятування музейних колекцій С.Садовська була нагороджена орденом «Знак Пошани» та отримала невелике помешкання на вул. Руській, в одному дворі з музеєм. Працювала у музеї до 1965 р. Упорядкувала музейні збірки, консультувала колег та відвідувачів, вела екскурсії, продовжувала роботу над історією Тернополя.
На останок життя ще раз поглумилося над нею – від свічки загорілося помешкання і знову чергові втрати (речі побуту, одяг, документи, рукописи та ін.).
Померла Стефанія Садовська 20 січня 1968 р. у будинку для одиноких людей у с. Краснопуща на Бережанщині. Клопотаннями директора музею Б. Ельгорта тіло покійної було перевезено до Тернополя. Похоронена вона на Микулинецькому цвинтарі у родинному гробівці.
"Творча спадщина Садовської – маємо на думці те, що збереглося – велика і навдивовиж різноманітна. Потоцькі та їх походження, жінки в історії Римської імперії, археологія, українське малярство на шклі, Польща поч. ХVII ст., мова українська, польська, німецька, латинь...Із друкованих праць, на жаль, збереглася лиш історична розвідка «Diocletianus» (Львів, 1935), - каже Ярослава Гайдукевич, вчений секретар ТОКМ. - В особистому фонді С.Садовської збереглися листи до неї польського професора історії, архівіста Людвіка Фінкеля, який упродовж десяти літ (1920 – 1930) був для неї великим авторитетом, консультантом та рецензентом перших її праць. Ці листи – їх 36 одиниць – цікаві за змістом, адже проливають світло на творчі уподобання молодої дослідниці на її взаємини із велетом польської історичної науки. А стиль їх – це вершина епістолярію, дипломатії, високої культури, естетики. Це варто бачити і читати. Зауважимо, що не без впливу Садовської вчений заповів тернопільському музеєві свою велику наукову книгозбірню. Відчуваючи близький кінець, в одному з листів він ділиться з нею сумнівами щодо своєї бібліотеки: «Бо справа не терпить, бо вже сімдесят на плечах і недалеко до берега». Так унікальна книгозбірня – а це чотири тисячі видань (наука, політика, мистецтво, література, довідники, словники, енциклопедії) стала надбанням Подільського Регіонального музею Товариства «Народна школа» (нині ТОКМ). Уже по смерті професора науковій бібліотеці музею було присвоєно його ім'я. На жаль, до наших днів збереглася лиш її частина, яка є і сьогодні у постійному обігу".
У фонді Садовської збереглися також майже десять історичних праць вченого.
Починаючи з 1930-их років, Садовській все ближчою стає українська тематика, зокрема краєзнавство. У цей час вона глибоко і системно вивчає історію України та починає працю над дослідженням історії Тернополя. Крім згадуваної дисертації, яку готувала під керівництвом професора С.Рудницького, це був найголовніший вислід її життя. Мала надію опублікувати її у «Наукових записках» НТШ і довірила свою працю професору Кирилові Студинському. Але друком праця так і не появилася. Рукопис пропав, його спіткала доля об'ємного дослідження «Жінки в історії Римської імперії».
Розчарована, у глибокій зневірі, вона не робила нових заходів щодо пошуків своїх втрачених рукописів. Талановита, але напрочуд ранима, без реальної опори і підтримки, вона швидше плила за течією і в науці, і в побуті. Боротися за себе не вміла і не хотіла.
У музейному фонді Садовської збереглися окремі фрагменти її Історії Тернополя. Але і в них постає вона як дуже глибокий і вимогливий дослідник. Її Історія – це не тільки хроніка найважливіших подій, але, найперше, роздуми й описи міста на фоні європейських подій. Опиралася у своїй праці на писемні джерела, древні латинські хроніки, джерела польські, австрійські, німецькі.
За латинськими джерелами вона уклала унікальну Хроніку Тернополя з часів його заснування. А продовжила її Щоденником, який охоплює понад 20 літ. Початком літопису став 1914 р., який пов’язаний з подіями Першої світової війни. А останній запис зробила 31 серпня 1939 р. Це – глибоко психологічний портрет Тернополя напередодні Другої світової війни, вражаючий есей тривоги, непевності, розпачу – так могла писати людина тонкого емоційно-психологічного складу і внутрішньої ранимості.
Збережена частина Історії Тернополя ілюстрована її ж власними графічними малюнками (типи тернопільських міщан, види міста та околиць тощо).
У спогадах наших колег, які пам'ятали Садовську (І.Герета, Г.Швець, Б.Урбанська), вона постає людиною, освідченою по-європейськи. Вільно володіла кількома іноземними мовами, прекрасно знала греку і латину, чудово орієнтувалася у світовій історії та культурі. Та й вихована була по-європейськи: інтелігентна, бездоганна у поведінці та етиці, милосердна до чужої біди.
Відомий тернопільський журналіст Ярослав Гулько, який пам'ятає її ще з гімназійних часів, в інтерв'ю з авторкою цього допису зазначив зокрема: «Не лише я, а й усі інші, хто знав Стефанію Садовську, не зуміли тоді збагнути й оцінити цю енциклопедичну постать. Лише з роками прийшло усвідомлення, яким скарбом була вона для історичної науки і краєзнавства».
