І нині мова піде про історію Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
"Розруха воєнного часу, насильна більшовизація, цензура, репресії… Чи витримав музей випробування часом❓Отже, 1940-і рр.
Навесні 1944р., під час боїв за Тернопіль, центральна частина міста була зруйнована. Зазнало руйнувань і приміщення музею. Проте більшість експонатів музейним працівникам вдалося зберегти, найцінніші з них були заховані у глибоких лабіринтах підвалу.Капітальний ремонт приміщення відбувавсь у неймовірно важких умовах. Водночас із ремонтом доводилося рятувати з-під завалів експонати, очищувати їх від бруду, впорядковувати, готувати до експонування, - розповів Ярослава Гайдукевич, вчений секретар ТОКМ. - Наукових працівників було двоє – Степан Рокіцький та Стефанія Садовська. Проте вони зуміли підготувати повноцінну експозицію відділу природи, яку відкрили 15 липня 1945 р" .
До музею зверталися за консультаціями з різних питань учені, художники, інженери, архітектори. Лікарям, наприклад, було надано фахову консультацію з бальнеології, інженерам з Києва – щодо підземних ходів у Тернополі – ця тема в контексті історії Тернополя віддавна домінувала у дослідженнях Садовської, відтак прилучився до неї і геолог за фахом Рокіцький. Вони розробили план старого міста і вказали напрями підземних ходів. На жаль, усі їхні записи втрачені, а вони могли пролити світло на цю донині не розв’язану і тривожну міську проблему.
"Ремонт музейного приміщення тривав до кінця 1950 року. Водночас працівники продовжували створювати інші відділи експозиції. 30 квітня 1947 р. дирекції музею було дано дозвіл «…у день Міжнародного свята трудящих 1-го травня відкрити усі відділи музею для огляду трудящих». Про відкриття експозиції музею повідомляла і газета «Вільне життя». Удосконалення музейної експозиції тривало ще декілька років і завершилося 1950-го. З невеликими змінами вона залишалася чинною упродовж майже вісімнадцяти років і лише 1968-го її демонтували через аварійний стан приміщення – ремонту, навіть капітальному, воно вже не підлягало. Невдовзі ця триповерхова красива споруда середини ХІХ ст. була знесена і на її місці побудовано дім для обласного управління внутрішніх справ. А через неповне десятиріччя зникла з карти Тернополя і назва вулиці – Музейна, їй було повернуто колишню назву – Валова, - відзначив Ярослава Гайдукевич, вчений секретар ТОКМ. - В історії музею повноцінних експозицій було кілька, між ними траплялись інтервали, часто тривалі, спричинені воєнними розрухами, зміною влади, іншими факторами. Перша експозиція 1913-1915 рр. була відновлена лише 1930 і діяла до 1939 р. У 1940-му – до червня 1941 р. експонування музейних збірок було тільки частково відновлено, роботу перервала війна. У період німецької окупації музей знову відчинив двері для відвідувачів, але війна змінила карту України – руїни, інша влада, інші музейні вимоги, експозиційні у тому числі… І лиш експозиція, створена 1982 р., залишається чинною уже майже 40 років".
За столітню історію тернопільського музейництва вона найдосконаліша і під оглядом науковим, і щодо художньо-естетичного показу матеріалів. За цей час найбільших змін зазнав тільки відділ нової і новітньої історії, в якому окремі розділи і теми, найбільш заідеологізовані й побудовані за мотивами того часу (п’ятирічки, з’їзди партії та ін.) були демонтовані повністю і замінені – справедливість щодо правдивої національної історії повернута за допомогою документів, світлин, книг, речових предметів, що були дбайливо збережені в родинних архівах, сховищ, в окремих людей, усупереч жорстким переслідуванням і терору супроти місцевого населення. У цей час – реекспозиція відбувалася на межі 1991-1992 рр. – велику допомогу унікальними матеріалами подали наші земляки, які у вихорі воєнних літ опинилися поза межами України, - представники т.зв. західної діаспори.
Відділи природи і давньої історії досі залишаються майже без змін.
Повертаючись до перших повоєнних років, варто зазначити, що попри «кадровий голод» (про це мова далі), музей здійснював велику роботу, що мала чималий відгомін у місті й області. Була потрібно людям.
Науковці музею оглянули і дослідили всі історико-культурні пам’ятки республіканського та місцевого значення й склали їх реєстр, обстежили могили воїнів Червоної армії, які загинули в боях за Тернопіль навесні 1944 р. і взяли їх на облік (було задокументовано 639 одиничних і кілька братських могил та могилу Героя Радянського Союзу).
При обстеженні околиць Петрикова, зокрема Петриківської долини, було виявлено могили жертв німецького терору – 17 єврейських могил, де захоронено 16 800 осіб.
На Петриківській горі під час однієї з експедицій знайдені кістки мамонта, багато зразків давньої кераміки та виявлено чималі поклади лесу; тоді ж науковці музею пройшли дорогою Ульріха фон Вердума, якою він повертався з подорожі Україною 1672 р.
Степан Рокіцький здійснив декілька експедицій у Медобори, де обстежив історико-культурні пам’ятки й пам’ятки і заповідники природи, підтвердив факти їхнього занедбання та підготував пропозиції до виконкому обласної ради про їх відновлення і встановлення охорони на заповідних територіях.
Вражає не тільки обсяг роботи, яку проводили двоє науковців, а й практичне застосування вислідів тієї праці.
Музей виступив з ініціативою відновлення лікувальних сірчаних джерел у с.Конопківка, нині Теребовлянського району. Як відомо, тут ще з 1829 р. діяв курортний комплекс, що заклав барон Я.Конопка. У селі лікувалися хворі з усієї Центральної Європи. 1890 р. цей курорт згорів і не був відновлений. Розуміючи значення унікального родовища мінеральних вод, С.Рокіцький робив усе для його відродження. Він залучив фахівців і повторно провів аналізи лікувальних вод, намагався переконати місцеву владу в доцільності використання мінеральних джерел. Музей працював над цією проблемою комплексно, були підготовлені лекції і доповіді «Про значення лікувальних вод, які є на території області», «Про конечність відновлення колишнього водолікувального курорту в с. Конопківка Микулинецького району» та ін., щоб залучити до вирішення цього питання і громадськість. Правда, курорт було відновлено лише через двадцять років; нині – це санаторій «Медобори», який успішно працює для всієї України.
У повоєнній області хронічно бракувало будівельних матеріалів, лежав у руїнах і Тернопіль. І музейники, які відчули цю проблему сповна, не залишились осторонь від її розв’язання.
Директор музею, як науковець, геолог і свідомий громадянин, найперше взявся за пошуки покладів вапняків та гіпсу, і вони увінчались успіхом – він вказав на їх місцезнаходження і можливість промислового видобутку. Долучивсь і до вивчення теплових ресурсів в області та підготував статистику про буре вугілля й торфу. Також геологічно обстежив окремі ділянки, заплановані під забудову (хлібозаводу, банно-прального комбінату, ін.).
Експедиційній роботі, польовим дослідженням приділяли особливу увагу. Їх підготовка, сам процес, результати свідчили про високу професійність науковців музею.
Так, експедиція місцями рейду партизанських загонів партизанських загонів Сидора Ковпака: її результат - виготовлення карти, що й сьогодні є в діючій експозиції;
геолого-географічна експедиція в Медобори – зібрані матеріали впорядковані й описані;
спільна експедиція з Кременецьким музеєм – і розроблена карта «Розміщення природних багатств Тернопільської області»; була також зібрана рослинність, підготовлено гербарій.
Степаном Рокіцьким була підготовлена багатоденна (майже місяць) експедиція у Придністров’я. Ще й сьогодні вражає її науковий рівень, зокрема що стосується збору гербарію (перелік рослин українською і латинською мовами, місце, де ростуть тощо).
Науковцями музею неодноразово досліджувався степ Панталиха, який у цьому часі ще зберігав свою первісну рослинність.
