«Нічого не викидати», «Відставляти речі "на потім"», «Переживати, що про тебе подумають інші», «Не приймати компліменти», «Не посміхатися незнайомцям», «Проводити довгі застілля» – усе це притаманності радянських часів.

Люди того часу зберігали та відкладали речі, адже знали, що таке дефіцит. Ми ж живемо у столітті надлишку, коли є не лише кількісний показник, а й варіаційний.

Наступне твердження минулого періоду – хвилювання через людський осуд, який не пережити віками.

Також у радянський період вважали, що «Жінка – керівник, тому вона не може бути привабливою». А посмішка перехожому – прирівнювалася до зради і розпусництва. Єдине, що тішило людей у ті часи – це довгі застілля, які і досі притаманні українцям.

Тепер же сучасна молодь вчить  старше покоління не зважати на ці аспекти та насолоджуватися сьогоденням.

–  Я люблю одягатися так, як мені хочеться, тобто не чекати події для того, аби вийняти із шафи сукню. Таке ж ставлення у мене і до інших речей. Проте моя бабуся працювала на Тернопільському фарфоровому заводі, інколи зарплату їй видавали товаром, тому у нас збереглося багато сервізів. Моя мама вважає їх унікальними, переживає, щоб ніхто не розбив блюдце, яких і так багато. Багато батьків, бабусь та дідусів кажуть, що ми – молоде покоління не вміємо цінувати речей. Я вважаю, що потрібно цінувати миті, тобто насолоджуватися кожного дня чаєм із красивої чашки, а не лише у свята, – каже тернополянка Тетяна Вітенько.