Країнам, у яких склалися подібні умови, справді не залишається нічого іншого, окрім радіти приходу іноземних компаній – іншого способу отримати інвестиції просто нема. Тому Україна цілком може зайняти свою нішу серед країн третього світу, які приваблюють бізнес тим, що місцевим робітникам можна платити менше, ніж деінде.

Як розповіла у Тернополі експертка з екологічного та соціального розвитку Клавдія Тератай, на іноземних виробництвах українці не завжди можуть мати гідну оплату праці.

—  На фабриках, де в африканських країнах шиють одяг, працює переважно небагате населення. Цим людям доводиться заробляти собі на життя практично цілодобово, до того ж батькам доводиться брати з собою на роботу й дітей, адже їх немає з ким залишити. Якщо пам’ятаєте історію, коли у квітні 2013 року в місті Савар у Бангладеші обвалився будинок, у якому були розташовані п’ять швейних фабрик, банк і магазини. Аварійне приміщення і будівля у розпал роботи завалилася. Загалом загинуло майже 1000 людей, а ще сотні вважаються зниклими безвісти. Важливо, що серед загиблих були й діти, яких батьки не могли залишити самих. Власне українці також належать до дешевої робочої сили для високо розвинутих країн. От наприклад, раніше Америці дешеві робочі «руки» замінювали мексиканці, а зараз на зміну їм прийшли українці. Звичайно, є іноземні компанії, які платять українцям нібито достойну зарплату, проте якщо порівняти цю суму із зарплатами цієї закордонної країни, то це все ж низька сума, —  наголосила пані Клавдія.

Жінка підмітила, що виносити виробництва у країни третього світу – звичайна практика провідних світових корпорацій, що прагнуть зменшити свої видатки.

Варто зазначити, що державна політика «дешевої робочої сили», яка нині присутня в українському суспільстві, має негативні наслідки для населення: порушення балансу споживання, процвітає бідність, зруйновано зародки середнього класу, зниження продуктивності праці.