Модний художник, поет, красень, фінансово незалежний, завсідник найвишуканішого петербурзького товариства, він часто притягував захоплені погляди жінок і викликав заздрість у чоловіків. Згодом радянська пропаганда перетворила Тараса Шевченка на вічного кріпака, селянського поета в кожусі, полум’яного революціонера, знедоленого самотнього чоловіка без власного кутка. Сфальшували усе: його біографію, «Кобзар», листи і навіть щоденник.
Ми знаємо офіційну біографію Тараса Шевченка, втім часто поза увагою залишаються цікаві факти із життя Кобзаря. Тож спробуймо привідкрити бодай трохи завісу невідомого про Шевченка.
Найперший міф радянської влади: Шевченко — атеїст. За комуністів у «Кобзарі» всі згадки про Бога безжально перекручували або ж виривали з контексту. Тарас виріс на народній релігійності, брав участь у церковних обрядах. Навіть на засланні його настільною книгою було Євангеліє. А вільнодумство перейняв уже від європейської епохи просвітництва. Він не заперечував Бога, але вів із ним полеміку.
Потрібно сказати, що Тарас Григорович був щасливчиком, бо йому таланило на добре ставлення людей, які зустрічалися йому в житті. Після приїзду в Петербург Енгельгардт, бажаючи мати особистого домашнього художника, віддав свого кріпака на підготовку до одного з майстрів живописних справ. Одного разу, коли Тарас малював з натури мармурові скульптури Літнього саду, він познайомився з Іваном Максимовичем Сошенком. У молодих людей виявилося багато спільного: крім того, що вони були земляками, обидва захоплювалися живописом. Фраза «не було б Сошенка — не було б Шевченка» має великий зміст. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками, і Шевченко став своїм у світських салонах Петербурга. А коли Кобзар помер, Іван Максимович супроводжував труну з тілом поета в Україну.
Серед того, про що із Шевченкової біографії не згадувалося раніше, — і його музичний талант, адже Тарас Григорович ще й гарно співав.
«Він був неймовірним співаком. Коли вони із Костомаровим йшли по бульвару, довкола було багато людей. Тоді Шевченко на повний голос почав співати. Усі на нього оглядаються, а він йде і співає. Або ж на Кулішевому весіллі — був світський бал, Шевченко почав тихенько співати про Морозенка, всі гості затихли, і він став співати уже на повні груди. Усі просто оніміли. Навіть Микола Білозерський, який був абсолютно черствою людиною, падає Шевченкові на груди і плаче», — розповідає кандидат філологічних наук Олесь Федорук.
Вдачі був дуже веселої. Умів і любив жартувати, сказати гостре, дотепне слово. Одного разу, після повернення із заслання, він влаштував вечірку в Академії мистецтв, у нижньому скульптурному класі. Гості зняли з постаменту фігуру Юпітера, яку виготовив професор Микола Пименов, і посадили на постамент Шевченка, щоб той розважав публіку смішними історіями. В якийсь момент двері відчинились, і зайшов творець фігури. Шевченко миттю кинувся до вікна та вискочив у сад. Пименов намагався його зловити, проте не зміг наздогнати прудконогого Тараса.
Дуже гарно розповідав усілякі історії, часто — зі свого життя. Мова була багатою, образною, пересипана перлами з народної пісенної і усної творчості, висловами казкових героїв, приказками, прислів’ями тощо.
Хоча міг бути і зовсім іншим: мовчазним, замкнутим, таким, що й слова за день не почуєш. Тоді йшов з дому, довго блукав, думав.
Ми шануємо Великого Кобзаря як прекрасного художника і поета, але є ще деякі напрямки його творчої роботи, про які згадують не часто. Наприклад, мало хто знає, що Тарас Григорович якось брав участь у археологічних розкопках.
У середині ХІХ століття вже з’являлося фотографування, але для фіксації археологічних знахідок цей винахід ще не використовували, тому під час розкопок здійснювали документальне замальовування. Тараса Шевченка, який працював в археографічній комісії, запросили художником-замальовником на розкопки групи курганів-могил. Дослідженнями тоді, у 1845-1846 роках, керував професор Микола Дмитрович Іванішев з університету Святого Володимира (нині Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка).
Інтерес до археологічних пам’яток у поета виник давно. Ще з юності Тараса цікавила тема курганів-могил, він дуже любив слухати легенди про них, вірив, що у стародавніх курганах поховані загиблі в бою козаки. Дослідники поетичної творчості Великого Кобзаря підрахували, що у його поезіях кургани-могили згадано понад 200 разів.
Коли молодого художника взяли на роботу в Археографічну комісію, він із величезним завзяттям і натхненням почав там працювати. Зроблені письменником описи історичних пам'яток в «Археологічних замітках», «Щоденнику» та багатьох художніх творах становлять значну цінність і ще далеко не повністю використані в історичній та археологічній науках.
Своє ставлення до археології Т. Г. Шевченко дуже яскраво сформулював більш як через 10 років у своєму «Щоденнику», який він писав на засланні та дорогою із заслання. На жаль, не всі записи дійшли до нас. У зв'язку із викриттям таємного Кирило-Мефодіївського товариства, до якого поет вступив узимку 1846–1847 pp., і арештом його членів, Т. Г. Шевченко навесні 1847 р. був виключений зі складу Археографічної комісії. Більшість зібраних Шевченком матеріалів — записів, малюнків, архівних документів — до нас не дійшли, хоча ходили чутки, що якась їх частина згодом потрапила до архіву Івана Фундуклея. Він використав їх (звісно, без посилання на Т.Г. Шевченка) у масштабному дослідженні губернатора-краєзнавця «Обозрение Киева и Киевской губернии по отношению к древностям», виданому у 1847 році.
Отже, не тільки художники і поети можуть вважати Тараса Шевченка своїм колегою, він належить і до професійного братства археологів та краєзнавців.
Про те, яким був Шевченко, свідчать, насамперед, його твори. Адже вони — внутрішній світ, стан душі, духовність і мораль.
Серед сучасників утвердилася думка, що він — велет, геніальний поет, художник, мислитель, великий син народу. І це — не пафосні слова, а свята правда. Таку оцінку генію дав час, склали уми. Але, напевно, можемо сказати, що ми до кінця ще не осягнули вагу світоча не лише України, а й усього людства. Бо сила його творчості не вписується у якісь межі. Вона по-новому розкривається перед новими поколіннями українців. Ця сила небезпідставно дає право твердити про пророчу сутність Тарасової творчості, осмислити яку сьогодні, жити його піднесеним духом — більш ніж актуально. Шевченко вчить, переконує, кличе. Дає відповідь на безліч запитань сьогодення.
