Окрім представлення «Урбамістики», авторка поділилася з тернополянами розповідями про улюблених авторів, сучасну поезію, можливість писати навіть за незвичайних обставин та прийнятність-неприйнятність певної лексики в поезії.
Зокрема, поетеса вважає, що ненормативна лексика у віршах є прийнятною в тому випадку, якщо вона демонструє певний художній прийом, бачення чи конкретну ситуацію. Пані Уляна навіть підмітила, що в одному із її вірші навіть вжито одне з не зовсім прийнятних слів. Звичайно, поету не варто зловживати неприйнятною лексикою.
Щодо власної любові до поезії та прози, авторка зазначила, що для власного читання спеціально не підбирає авторів.
— Оскільки у студентські роки я дуже мало часу приділяла читанню художньої літератури, тож зараз намагаюся надолужити втрачене. Вибираю книжки для читання переважно стихійно, хоча знаю, що у виборі літератури потрібно мати певні орієнтири. Буває, в моєму житті настають періоди, коли перечитую збірки посилено, а часом зовсім не хочеться читати. Серед авторів не вибираю письменників за статями - чоловіки-жінки, а книжки не сортую на поезію і прозу. До того ж, мене можуть зацікавити навіть окремі тези автора. Навіть був час, коли я дуже захопилася українським поетом Ігорем Римаруком. Я перечитали стільки його книжок, скільки змогла дістати, доки не перенаситилася цим автором. Це випадок, коли інший поет настільки заступив мені поезію власну, що я нічого свого не могла писати, — розповіла поетеса.
Серед сучасних поетес Уляна Галич згадала улюблену з Тернопільщини Ганну Осадку. За словами Уляни, пані Ганна приваблює її насамперед «по-доброму» жіночою поетикою.
Поетеса додала, що хоч інколи в неї може трапитися ситуація, що певний вірш дописати важко, проте проблеми з вибором часу й місця для писання у неї не було ніколи.
— Інколи в мене бувають такі моменти, що я беруся за писання віршів, проте щось вони в мене не йдуть. Відповідно, вони лежать і чекають свого часу, доки я на комп’ютері не відкриваю давні файли з недовершеними рядками і й надумую їх дописати. Щодо залежності від часу, місця, обставин, то такого немає. Я можу набирати вірші навіть на телефоні у переповненому транспорті. Особливо роблю це тоді, коли повертаюся від рідних додому і їду в переповненому автобусі. Щоб якось абстрагуватися в цій тисняві, заходжуся створювати собі певні образи й починаю перетворювати це в поезію. До речі, пишу вірші й під час прогулянок чи навіть на роботі – продуктивно використовую оплачуваний державою час, — поділилася авторка.
На завершення Уляна Галич зауважила, що коли вона вголос перед публікою декламує власну поезію, та видається поетесі дещо іронічною, аніж коли пані Уляна перечитує вірші «про себе».
