Наші предки-слов’яни зустрічали новий рік навесні. Зима втекла – отже, настав новий рік. Достеменно не відомо, як святкували прихід нового року в язичницькі часи на теренах Київської Русі, але найімовірніше його зустрічали з появою нового місяця в переддень весняного рівнодення, називаючи новим літом. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, свідчить і давній язичницький звичай влаштовувати цього місяця врочистий обід — тризну — на честь померлих родичів. Під час тризни наші предки спалювали солом'яне опудало — символ зими. Опісля просили один в одного прощення, аби почати новий рік із чистим серцем.
З приходом на руські землі християнства та з впровадженням юліанського календаря першим днем нового року на наших землях офіційно встановлено 1 березня, що, за церковними переказами, є датою творення світу. У народі цього дня вшановують преподобну мученицю Євдокію (тепер 14 березня).
Вважають, що на Явдохи повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати сина, — візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» Це — щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. На Явдоху городники сіють розсаду капусти, садівники зрізують сухе верховіття фруктових дерев, аби краще родили і нечисть не заводилась.
Традиція святкування Нового року 1 вересня бере початок у XV столітті згідно з рішенням Нікейського собору, яке мотивоване тим, що під час іудейського свята жнив, яке відзначали з 1 по 8 вересня, Ісус Христос почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового.
1 вересня (14 за новим стилем) наші предки відзначали також день преподобного Симеона Стовпника — Семена, вважаючи цю дату початком нового року. Цього дня в козацькій Україні справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. На Семена ткачі встановлювали верстати і починали ткати килими. Бралися до роботи й усі інші майстри: столярі, стельмахи, ковалі, а землероби починали копання картоплі.
Водночас на українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої, початок року святкували 1 січня і літочислення вели від Різдва Христового.
На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня запровадив цар Петро І 1700 році. Усі, у кого були невеликі гармати або рушниці, опівночі стріляли в небо у своєму дворі. На великих вулицях з 1 по 7 січня вночі запалювали багаття. Відтоді з’явилася традиція влаштовувати феєрверки, одягати кумедні маскарадні костюми й маски, вітати однин одного з Новим роком і прикрашати ялинку. У той час люди вірили, що, оздоблюючи лісову красуню, вони задобрюють злі сили.
Із впровадженням у 1918 році на землях України григоріанського календаря українці почали святкувати Новий рік разом із європейськими країнами. Однак, як відомо, Православна церква продовжує святкування за юліанським календарем — 14 січня. Саме це свято зберегло усю традиційну обрядовість та релігійно-культовий зміст, які передавалися з покоління в покоління. Старий Новий рік залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.
Натомість 1 січня стало для нас веселим світським святом, яке об’єднало нас із рештою світу.
