Весь світ став свідком холодної жорстокості катів і щирого, чистого, світлого, відчайдушного пориву повстанців. Людей з дерев’яними щитами, які гинули від снайперських куль професійних вбивць. Такою є ціна нашої свободи. Кривава жертва мирних людей, принесена на жертовник заради майбутніх поколінь. Небесна сотня – це найсвятіший образ новітньої України, і ми у вічному боргу перед її найсвітлішою пам’яттю.
Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян — справжніх патріотів Батьківщини. Але шанс на зміни дістався нам дорогою ціною — ціною людських втрат. Вічною раною на серці кожного українця буде пам'ять про Героїв Небесної сотні та воїнів АТО, кожен із яких віддав за свої переконання найвищу ціну — власне життя. 21 листопада вся країна відзначає День Гідності і Свободи, адже саме з цього дня у 2013-му році почався новий відлік абсолютно іншої України, для якої Євромайдан став символом боротьби людей за світле майбутнє та власну свободу.
Революція Гідності завершилася перемогою. А потім почалася війна з Росією…
Час гоїть рани, але ця надто болюча. Скільки невинних життів було безжалісно знищено, у кожного із загиблих Героїв Майдану – були свої мрії, плани на життя, а ще - незламна віра в те, що революція змінить нашу країну. Серед тих, хто приєднався до «небесної варти», були і шестеро хлопців з Тернопільщини, які покинули рідний дім та поїхали в столицю здобувати краще майбутнє для України. Це — Олександр Капінос, Устим Голоднюк, Назарій Войтович, Василь Мойсей, Ігор Костенко і Тарас Слободян. Назад їх привезли вже у трунах, але їх смерть не була марною, адже змінила хід історії.
Відтоді щороку в пам'ять про них проводять спортивні турніри, організовують виставки, їм присвячують вірші та картини, на їх честь ініціюють перейменування вулиць, називають школи, їм зводять пам’ятники, відкривають стели, присвоюють почесні звання тощо. Вони заслужили, аби пам'ять про них жила у віках! Кожен із них був Героєм, справжнім патріотом та ідейником, вони не боялися померти за Україну, яку любили понад усе. Тернопільщина пам’ятає їх, схиляє голову перед їхнім безцінним подвигом, вшановуючи їх по-особливому, як найдорожчих…
НАЗАРІЙ ВОЙТОВИЧ
(02.06.1996–20.02.2014)
Похований у с. Травневе. На його честь у Тернопільському кооперативному торговельно-економічному коледжі, де він навчався, облаштували Куток пам'яті Назарія Войтовича, де відтворили символічні елементи Майдану: шини, ялинку, бруківку, на стендах розмістили світлини Назара під час навчання, а також графічні роботи його авторства.
До річниці загибелі хлопця у школі відкрили музей пам'яті Героя, де зібрали його картини, атрибути з київського Майдану: бруківку, каски, щити, протигази, коктейлі Молотова, прапори, шини та інше. Батько Назара намалював на всю стіну картину про Майдан.
Також школа села Травневе носить ім'я Назарія Войтовича, на фасаді навчального закладу встановлено барельєф убитого снайпером хлопця, а поблизу школи односельці звели Пагорб Гідності Героя Небесної сотні.
24 лютого 2015 року на фасаді Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу відкрили пам'ятну дошку, яку освятив архієпископ Нестор. Автор барельєфа — скульптор Роман Вільгушинський. 19 травня 2017 року у Збаразькому замку встановили погруддя наймолодших Героїв Небесної сотні Назарія Войтовича та Устима Голоднюка.
Назару присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно). Його рідним у червні 2015-го року також вручили пам’ятну медаль «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП.
Крім того, на початку серпня у Збаражі щороку відбуваються спортивні турніри з футболу, волейболу і гирьового спорту «Героям — слава!», присвячений пам'яті Устима Голоднюка та Назара Войтовича. Перший турнір провели 12 серпня 2014 року у 20-річчя від дня народження Устима. Другий турнір — 12 серпня 2015.
УСТИМ ГОЛОДНЮК
(12.08.1994–20.02.2014)
Похований у Збаражі. У 20-річчя від дня народження Устима збаражани впродовж трьох днів вшановували його пам'ять. Серед нагород - звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно). Відзнаку отримав батько Устима, Володимир Голоднюк, 20 лютого 2015 року з рук Петра Порошенка в річницю подій на вулиці Інститутській. Також посмертно йому присвоєно медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015). А 27 березня 2014 року 24 сесія Бережанської міської ради присвоїла йому звання «Почесний громадянин міста Бережани».
Також депутати проголосували за те, щоб міський сквер, який розташований між вулицями Вірменська та Академічна, перейменувати у «Сквер Устима Голоднюка» і встановити там меморіал. На його честь названо 38 сотню Самооборони Майдану імені Устима Голоднюка, бійцем якої він був.
31 серпня 2014 року на фасаді відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут» відкрили пам'ятну дошку Устимові Голоднюку. А 1 вересня 2014 року відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на його честь на стіні Збаразької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 імені Івана Франка та експозиції, приуроченої Героям Небесної сотні у шкільному музеї. Пам'ятний знак виготовлений львівськими майстрами на добровільні пожертви студентів і викладачів навчального закладу.
18 лютого 2015 року на могилі Устима Голоднюка відкрили та освятили пам'ятник у вигляді козацького хреста, оскільки його улюбленою піснею була «Мій лицарський хрест» Сашка Положинського.
ІГОР КОСТЕНКО
(31.12.1991–20.02.2014)
Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець на Бучаччині 23 лютого 2014 року.
27 квітня 2014 року в пам'ять про Ігоря Костенка спільнотою української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» було проведено Вікіфлешмоб — конкурс, у рамках якого в певний день якнайбільша кількість користувачів писатимуть статті до Вікіпедії. Ідею цього конкурсу було запропоновано Ігорем за півроку до загибелі
15 травня 2014 року на географічному факультеті Львівського національного факультету імені Івана Франка відбулось урочисте відкриття меморіальної аудиторії імені Героя Небесної сотні Ігоря Костенка.
10 серпня 2014 у Лондоні на церемонії закриття щорічної конференції «Вікіманія» співзасновник Вікіпедії Джиммі Вейлз оголосив Ігоря Костенка вікіпедистом року.13 вересня 2014 Джиммі Вейлз вручив цю нагороду рідним Ігоря Костенка в Києві на Міжнародній щорічній конференції YES.
29 січня 2015 року Ігор Костенко став лауреатом відзнаки «У твоєму імені живу» за «самопожертву в ім'я України» та став найкращим освітянином року (посмертно) за версією Всеукраїнського громадсько-політичного тижневика «Освіта». 18 лютого 2015 року на стіні Бучацького колегіуму імені святого Йосафата йому відкрили меморіальну дошку.
Також 21 листопада 2014 року Ігор Костенко посмертно отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Громада села Зубрець за підтримки української діаспори в США планує встановити у селі пам'ятник Ігорю Костенку та іншому уродженцю села з Небесної сотні Василю Мойсею, а також перейменувати на честь Ігоря вулицю, на якій він жив.
ОЛЕКСАНДР КАПІНОС
(10.03.1984-19.02.2014)
10 березня 2014 року в Куликові Кременецького району відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки жителю села Олександрові Капіносу, яку встановили на клубі.
На День Незалежності, 24 серпня 2014 року, в Дунаєві відкрили пам'ятник Герою Небесної сотні. На пам'ятнику Олександр Капінос зображений у повен зріст зі стягом у руках. Біля його ніг лежить бандура (улюблений музичний інструмент). На честь О. Капіноса названо вулицю в рідному селі Дунаїв.
21 листопада 2014 року йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Посмертно Олександра нагородили і медаллю «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015).
ВАСИЛЬ МОЙСЕЙ
(27.03.1992–20.02.2014)
Похований 23 лютого 2014 року в Луцьку, хоч сам був родом із села Зубрець Бучацького району.
24 березня 2015 року на фасаді школи №21 в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку Герою Небесної сотні Василю Мойсею, де він навчався з 10-го по 11-й клас. 27 березня 2015 року було відкрито меморіальну дошку у Луцьку.
На честь В. Мойсея перейменували частину проспекту Перемоги у Луцьку.
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Василь Мойсей отримав посмертне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014). Як і інші його побратими з Небесної сотні, у червні 2015-го року його посмертно нагородили медаллю «За жертовність і любов до України» від УПЦ КП.
26 березня 2014 року Луцька міська рада присвоїла Василю звання «Почесний громадянин міста Луцька» (посмертно).
ТАРАС СЛОБОДЯН
(10.12.1982–кінець 2013-початок 2014)
Точну дату смерті тернополянина досі назвати не можуть, адже загинув він не на Майдані — його знайшли аж на Сумщині, в лісі, зі слідами катувань, зокрема, без кисті руки. 5 березня 2014 Тараса поховали на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.
7 вересня 2017 року на фасаді Центру євростудій Тернопільського національного економічного університету на бульварі Тараса Шевченка, 15 відкрили пам'ятну дошку Тарасові Слободяну.
Серед нагород — присвоєні 21 листопада 2014 року звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) та посмертна медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, червень 2015).
Тим часом Президент України Петро Порошенко обіцяє прискорити відкриття музею Майдану, про який йдеться вже четвертий рік поспіль. Він розташовуватиметься у Києві на Алеї Героїв Небесної сотні — на вулиці Інститутській, де 18-20 лютого 2014 року загинуло найбільше учасників Революції Гідності. Так, у рамках відзначення Дня Гідності та Свободи 21 листопада буде символічно означено територію, на якій розташовуватиметься Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні — Музей Революції Гідності, революції, що залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії.
Ні, мова зараз не в прийнятих документах — папір все стерпить, не в прізвищах лідерів — вони змінювалися і будуть змінюватися. Ідеали революції, її надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нову політичну ідентичність українців. Процес все ще триває, перед нашою країною постають все нові виклики, втім вони лише роблять цю державу міцнішою. І з кожною новою річницею Революції Гідності ми маємо змогу осягнути щораз повнішу картину того, що сталося. Та, щоб повністю скласти пазл, має минути ще чимало часу… Пам’ятаймо ж нашу «небесну сторожу», згадуймо їх не лише кілька разів у рік, а й в щоденних молитвах при запалених свічках.
Герої не вмирають, бо хто вмирає в боротьбі — в серцях живе повік!
