На передньому плані видно гончарські вироби, а на задньому фоні — 35 єврейських крамниць, що свідчить про активне торгове життя містечка.

«У той час у Білозірці діяли фабрика парусного полотна та фабрика поташу (тоді це було містечко).Три синагоги, два православних храми і два римо-католицькі костели свідчили про багатокультурність і різноманіття релігійного життя», — зазначає Олексій Філюк.

На узвишші красувався палац родини Бжорстовських, пізніше Огінських, Теплякових, Митрофанових і Турау. Містечко навіть відвідав коронний гетьман Польщі Станіслав-Август Понятовський. Ярмарок, ремесла, торгівля та аристократична атмосфера робили Білозірку важливим і живим центром кінця ХІХ століття.

Автор також нагадав про трагедію єврейської громади Білозірки. На початку 1900 року в селі мешкали 1 070 євреїв. Навесні 1942 року близько 1 000 євреїв переселили до гетто Ланівців, де 13–14 серпня нацисти влаштували масові розстріли — загинули майже всі. Вижили лише декілька десятків людей, яких його прадід Данило Андрійчук ночами вивозив на залізничні станції, і вони встигли втекти.

Сьогодні прадід Олексія Філюка причислений в Ізраїлі до “Праведників народів світу” від Yad Vashem — почесного звання за ризик життя без винагороди. В Україні таких осіб понад 2 700.

«Ця історія нагадує нам, що навіть у найтемніші часи люди можуть рятувати життя інших, не думаючи про винагороду», — додає Олексій Філюк.