Після базового вишколу потрапив служити до стрілецького батальйону – у піхоту 33 окремої механізованої бригади.

Перший бойовий вихід мав біля Оріхово-Василівки поблизу Бахмута.

«Спочатку я був провідником: заводив групи бійців на позицію і, відповідно, виводив їх звідти. Найбільшою моєю перевагою був тоді добрий зір. Але потрохи вчився: ставав уважніший до дрібниць, вивчав місцевість. Дуже мені допомогло те, що я від самого першого дня налаштував себе позитивно, оптимістично. Усвідомив: якщо буду уважний, відповідальний, діятиму правильно, то все буде добре – і зі мною, і з моїми побратимами», - пригадує воїн. 

Уважність, відповідальність і здорова мотивація щодня ставали «Лисові» в пригоді.

Хоч і воював на одному з найгарячіших напрямків, поранення його оминали. Однак, на жаль, травмувався, коли допомагав побратимам будувати бліндаж на позиції.

Провідником більше бути не міг, тож продовжив службу вже як водій. А згодом випала цікавіша нагода – запропонували вивчитися на оператора безпілотного літального апарата.

«Це був новий виклик для мене. Ніколи раніше не мав справи з чимось таким. Але радо погодився, адже дрони – то справді цікаво. Командир сказав нам тоді: навчитеся! І ми навчилися».

У районі Шахового на Донеччині «Лис» уперше вийшов на позицію вже як оператор дрона-розвідника. Одразу пригадалися навички провідника.

«Орієнтуватися на місцевості я вмію добре. А в роботі з безпілотними літальними апаратами це головне. Насправді, все просто: маєш знати, куди летиш і куди маєш повертатися. А, власне, керувати дроном – не дуже й складно».

На гарячому Добропільському напрямку противник не припиняє спроб атакувати наші позиції.

З побратимами «Лис» наводить на ворога артилерійські та повітряні удари.

Завдяки його діям ущент розбили вже чимало колон техніки окупантів, відбили цілу низку механізованих штурмів.

«Завжди приємно знати, що результат твоєї праці – знищений противник, зупинений штурм. Тішуся, коли бачу, як горить ворожа техніка. Але сказати, що маю від того якийсь особливий азарт, не можу. Ставлюся до своєї праці спокійно. Отримую завдання – і з холодним розумом його виконую».

Працює із сучасною технікою, але добре розуміє, що головне у Збройних Силах – це люди.

«Буває, що через дію ворожих засобів радіоелектронної боротьби наша «пташка» падає. Або повертаєшся дроном на позицію – і не долітаєш буквально кілька сотень метрів. Тоді маєш велику спокусу вийти з бліндажа й забрати свою «пташку». Але ми майже ніколи не робимо цього. Знаємо, що ми цінніші, як ті дрони».

Своє життя бережемо, але найважливіше – нищити ворога.

«Для мене головне – вигнати окупантів з нашої Української землі. Зруйнувати їх військову силу. Зробити так, щоб вони ніколи більше не могли почати проти нас війну. А що з ними буде потім – мені байдуже. Доля п*дарів мені не цікава».