Героя поховали на кладовищі рідного села Паївка на Гусятинщині. Його загибель, підтверджена лише через 13 місяців після зникнення на Донеччині, стала важким ударом для рідних, близьких і колег.

Іван вперше прийшов на водоканал у 2014 році 18-річним юнаком, відразу після закінчення Тернопільського вищого професійного училища №4, де опанував професії маляра, штукатура та лицювальника-плиточника. На підприємстві він працював покрівельником, а пізніше повернувся як водій. Колеги запам’ятали його старанним, веселим та завжди готовим допомогти.

 «Дуже добрий хлопчина був, послушний. Що не попросиш — усе зробить, поможе. Добряга. Іван був єдиним сином у сім’ї, батьки ним гордилися. І в Паївці його поважали», — згадує Надія Матлак, односельчанка і колишня колега.

У 2022 році Іван повернувся на водоканал після зустрічі з колишнім колегою Сергієм Шамраєм, який запропонував йому посаду шофера.

 «Ми з Іваном раніше разом трудилися у будівельних бригадах, товаришували. Коли побачив його у магазині, запропонував повернутись у «Тернопільводоканал» шофером», — розповів Сергій Шамрай.

У грудні 2023 року Івана мобілізували до ЗСУ. Він пройшов навчання в Україні та за кордоном, а влітку 2024 року був направлений на Донеччину. Зв’язок із військовим обірвався 22 липня 2024 року. Івана Субтельного офіційно визнали загиблим після 13 місяців очікування — він отримав смертельне поранення біля села Вовче неподалік Покровська. Йому було лише 28 років.

У КП «Тернопільводоканал» підкреслили, що Іван залишиться в пам’яті колег і громади як відданий, працьовитий і щирий захисник України, чия мужність надихає інших. Вічна пам’ять і щирі співчуття родині героя.