У цивільному житті він був музикантом.

Однак, сцену й публіку змінив на форму та стройовий крок — у 2019-му вступив до лав військового оркестру.

У 2021 році Бард залишив оркестр і перейшов працювати у медичний пункт бригади. Хотів бути кориснішим, допомагати, рятувати.

На новій посаді він устиг пробути лише два місяці, коли країну накрила повномасштабна війна, пише "20 хвилин Тернопіль".

Спершу було доручення — поїхати до Львова по медикаменти. А вже ввечері того ж дня — виїзд на Житомирщину. По дорозі — новини про вибухи, перші повідомлення про наступ.

У перші тижні війни на Житомирщині їхнім завданням була евакуація поранених.

"Ми стояли поблизу кордону з Київською областю, — пригадує Бард. — Так складалося, що у наші зміни не було поранених, але інші екіпажі вже вивозили важких. Обстановка була дуже напружена, у небі літали ворожі літаки, постійна небезпека. Почуватися безпечно на війні взагалі неможливо".

Житомирщина. Дніпропетровщина. Запоріжжя.

Ці області — як розмітка на його карті війни.

Кожна з них залишила слід — спогади, обличчя, маршрути.

Але найнебезпечнішою точкою на цьому шляху для Барда став роботинський виступ під час контрнаступу влітку 2023 року.

"Це був мій перший виїзд на активну вогневу, — пригадує воїн. — Якраз тривав наш контрнаступ. Обстрілювали з РСЗВ, артилерії. Їхати туди було страшно. Вперше я опинився в таких умовах".

Їхній екіпаж мав евакуювати поранених. Та щільний вогонь змусив стриматися.

"Ми зупинилися, — веде далі співрозмовник. — Але, дочекавшись закінчення обстрілу, ми негайно вирушили вперед і успішно евакуювали пораненого. Зазвичай вивозимо по двоє чи троє за раз. Домедичну допомогу їм уже встигли надати до нас. Ми ж мали якомога швидше доставити їх до стабілізаційного пункту".

Бард — водій медичного пункту. Його робота — не просто дорога. Від нього залежать життя інших, а кожен поворот може приховувати небезпеку.

"Машину пригнали волонтери з Англії, — каже Бард — А вже переробляли ми — самі. За волонтерські та власні кошти. І нічого, що усі медики — закотили рукави й зробили".

По трасі їдуть із сиреною. Для тих, хто бачить, — це медичне авто. Для тих, кого везуть — шанс вижити. Намагаються рухатися якнайшвидше.

Бували випадки, що евакуація тривала всього 6–7 кілометрів — як між Оріховим і Таврійським.

А бували й значно довші відстані — наприклад, від Гуляйполя до Покровська, до 30 км.

Працюють злагоджено: іноді їдуть на підмогу стабілізаційним пунктам, але переважно довозять до лікарень.

Удома, в Тернополі, чекають батьки, рідні і дівчина.