За словами Оксани Кульчицької, завідувачки художньо-рекламного відділу Тернопільського обласного краєзнавчого музею, такі пам'ятні образки традиційно вручалися дитині після першого Святого Причастя як духовна згадка про цю урочисту подію. Вони були не просто сувенірами, а символами віри, традиції та родинної пам'яті.
Літографія відтворює євхаристійну сцену: Ісус Христос подає Святе Причастя апостолу, який стоїть на колінах. Композицію доповнюють символи Тіла і Крові Христової – виноградна лоза, пшеничні колоски та чаша. Над центральною сценою зображено Духа Святого у вигляді голуба з променями благодаті. Внизу літографії розміщена монограма Христа – один з найдавніших символів християнської віри, що поєднує перші грецькі літери імені "Христос", вписані в коло, яке символізує вічність, та промені Божественного світла. Орнаментальне обрамлення з квітами та рослинними мотивами підкреслює урочистість моменту. У нижній частині образка зберігся рукописний напис польською мовою, який свідчить, що Антоніна Явна прийняла Перше Святе Причастя 29 червня 1910 року в парафіяльному костелі села Озеряни. Також зазначено ім'я духівника.
Незважаючи на свій поважний вік, пам'ятка збереглася напрочуд добре. Кольори залишаються яскравими, без втрат чи тріщин. Образок поміщений у добротну дерев'яну раму з матовою темно-золотою фарбою та мідним відтінком, захищений склом. Внутрішній контур рами оздоблений перлинним декором, а задня частина надійно зафіксована дерев'яною дошкою, що свідчить про якісне оформлення та дбайливе ставлення до святині.
Подібні образки масово друкувалися у першій половині ХХ століття в друкарнях Львова, Кракова, Перемишля, Жешува та Відня. Вони зберігалися в домівках як частина родинного духовного архіву, часто прикрашаючи стіни або молитовники, і несли не лише естетичну, а й глибоко символічну функцію, зберігаючи пам'ять про перший свідомий крок у вірі.
Цей образок Антоніни Явної понад століття прикрашав спочатку її дім, а згодом, як родинна реліквія, був переданий її доньці – Стефанії Явній.
Тепер він став частиною музейної збірки, відкриваючи перед нами фрагмент духовного світу краю початку ХХ століття та нагадуючи, що пам'ять – це теж святиня, яка залишається живою.
