Коли росія розпочала повномасштабну війну, він саме повернувся з Польщі, де працював бригадиром.
Попри те, що з попередньою родиною він вже не жив, його серце залишалося з тими, хто залишився вдома.
У перші дні вторгнення він вирушив до Тернопільського військкомату, але там отримав відмову.
Та це не зупинило його.
Він повторно звернувся — і досяг мети.
У листопаді 2022 року розпочав свій бойовий шлях у складі 108 окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
"У підрозділі він став відомим як "Албанець" — цей позивний закріпився серед побратимів і став невід’ємною частиною його фронтового шляху. Саме у складі другої гірсько-штурмової роти він проявив себе як рішучий та злагоджений боєць. Перед тим, як вирушити на штурм, командир роти пошикував увесь особовий склад і прямо запитав: хто готовий піти вперед? Сергій і двоє побратимів, з якими вони разом прийшли в роту, не вагаючись зробили крок уперед. Вони пройшли ретельну підготовку, і в останні хвилини перед виходом — помолилися, кожен про своє, але з єдиним бажанням: повернутися живими. Під час самої операції Сергій з побратимами впевнено йшли вперед, попри очевидну небезпеку. На першій ворожій позиції вони діяли рішуче та злагоджено — чотири вороги були взяті в полон. Уже це здавалося неймовірним, але на цьому все не завершилося. Друга позиція, складніша й краще укріплена, також піддалася натиску. Тут українські штурмовики захопили ще шістьох противників, а тих, хто відмовився здатися — знищили в бою. Ворог був дезорієнтований і розгублений, а наші бійці скористалися цим моментом сповна. Загалом під час операції було взято в полон десять окупантів. Було також вилучено значну кількість озброєння та боєприпасів", - йдеться у дописі бригади.
Цей штурм став найуспішнішим за всю історію підрозділу.
За свою службу Сергій був відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, "Залізним хрестом", відзнакою Президента України "За оборону України", а також нагрудним знаком "10 окрема гірсько-штурмова бригада". У своїй роті він користується великим авторитетом.
Побратими глибоко поважають його за доброту, врівноваженість і міцність духу. Його слово має вагу, а вчинки викликають довіру.
Та сам Сергій рідко говорить про нагороди - його думки — з родиною.
Частина його серця залишається в окупації, там, де чекають його батьки та діти.
І саме мрія побачити їх знову, обійняти, повернути їх у вільну Україну — тримає його на передовій.
На Тернопільщині він знову створив родину — одружився і разом із дружиною виховує маленького сина Артура.
Тут, серед мирних сіл і добрих людей, Сергій поступово віднайшов себе.
Тернопільщина стала для нього не лише притулком, а й новим домом, де він може відчути тепло родини й мирного життя.
