2019 рік. 15-тирічний юнак вступає до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, далі — чотири роки навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного — і от він уже фахівець з управління артилерійськими підрозділами. За успішністю в рейтингу випускників він був чотирнадцятим зі 116, і це дає йому право вибрати частину. Він не вагається — 44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола, пище 20 хвилин Тернопіль.
На сьогодні Шомпол займає посаду старшого офіцера батареї.
Його зона відповідальності — технічний стан гармат, координація стрільби. Фактично, перший заступник командира батареї. Від загальних завдань до роботи з матеріальною базою, від коригування вогню до ухвалення рішень у критичних ситуаціях.
Воює всього вісім місяців. І вже відчуває різницю між навчанням і бойовою практикою.
Академія, за словами нашого героя, це наче інкубаторське середовище, де вчать бути офіцером за схемами, підручниками. Але війна гартує інакше — морально і фізично.
"Сучасна війна — інша, це те, чого нас не вчили, — каже військовий. — Я потрапив у дуже злагоджений підрозділ, хлопці допомогли швидко все освоїти: менше бюрократії — більше бойової роботи".
Команда Шомпола працює 24/7, гармати відпрацьовують у режимі максимуму, допоки дозволяє ресурс.
"У порівнянні з радянськими гарматами, наша «М-777» — це небо і земля, — розповів кількома словами Шомпол про «бойового коня». — Вона легша, точніша, маневреніша. Але водночас вразливіша. Американці її створили, враховуючи війну, де ворог не відповідає одразу".
Якщо гармата виходить з ладу, діє ремонтна група. Одні проблеми усувають на місці, якщо ж ушкодження не пов'язане з експлуатаційним зносом — забирають. Але головне — враховувати всі загрози. FPV-дрони, «Орлани» — кожне переміщення піддається ризику — гармата може стати мішенню.
Підрозділ, у який він потрапив, за місяць знищив 60 артилерійських установок противника на Запорізькому напрямку.
"Комбат узяв мене під крило, вчив, як абетку", — пригадує воїн.
Мамі казав, що далеко в тилу. Насправді були за 4500 метрів від «нуля». А згодом заходили ще глибше.
Головна робота — це злагодженість розрахунку. Постріл — лише один із його обов’язків. Особистий настріл, за його коригуванням — 3500 снарядів. Знищена ворожа техніка, уражено близко двох тисяч живої сили, припускає, що половина з них уже — «на концерті Кобзона».
Серпень 2014 року залишив біль у родині Шомпола назавжди, і саме серпень 2024 року відкрив військову історію нового героя, який продовжив справу батька. 6 серпня розпочалася Курська операція. Підрозділ Шомпола пробив кордон за день. Це було всього за місяць після випуску з академії. Йому — 21 рік. Товаришам казав дивитися новини, з багатьма попрощався. Мама не знала.
"Це була робота нашої батареї, — каже захисник. — Пригадуєте в новинах про Суджу, про кільце? Це — ми. Ми перші з артилеристів перетнули кордон з нашої лінії прориву. Тоді ж на тралах стояли два ворожі танки, і ми їх спалили. Про це повідомляли всі новини".
До цієї операції готувалися три тижні. Вийшли в район Краматорська, отримали завдання. Командир підрозділу пояснив мінімальну задачу. Далі — рекогностування, дистанційне мінування, 24/7 охорона й оборона позицій, спостереження, очікування команди на прорив. Безпосередні обов’язки Шомпола на час операції — організація переміщення, виставлення гармат, доставка боєкомплекту. За день батарея могла випустити 70 снарядів.
"Нашим завданням на місці було подавлення підтягування резервів противника, — розповідає далі. — Ми розуміли, що нас там може чекати сильніший ворог. Але сумнівів не було зовсім".
Команда виконала роботу успішно. Вважає, що важливу роль відіграла бадьорість колективу. Розуміли: якщо зроблять щось не так — загинуть люди.
Для Шомпола операція на Курщині тривала місяць, а загалом його географія війни встигла охопити ще східні і південно-східні напрямки бойових дій.
Є речі, про які краще не говорити. Вони не сподобаються багатьом. Але мовчати про них ще гірше. Найболючіше зараз — тил байдужіє до військових.
"Люди почали забувати, що війна триває, це деморалізує, — ділиться Шомпол. — Хто не має в родині військового, не розуміє. Втомлюються буденністю, живуть своїм життям, і їхні благородні справи вже не мають стосунку до збереження цілісності України".
Ті, хто воює, на думку Шомпола, теж хотіли б жити мирним життям, працювати, творити. Але вони захищають тил. І якщо не буде військових, всі ці буденні справи можуть враз обнулитися.
"На початку 2022-го ми стали пліч-о-пліч, це відчувалося, зараз цього немає, — веде далі військовослужбовець. — Армія — це не щось абстрактне. Це люди, долі. Усі різні, але кожен зробив вибір. І коли цей вибір починають знецінювати, коли військових у тилу уникають, коли на вулиці в формі зустрічають насторожено, бо думають, що ТЦК, — це жахливо. Люди бояться мобілізації, бо створюються стереотипи, що війна — це смерть, біда. А ми виконуємо обов’язок перед державою. Ми воюємо за сім’ю, за своїх рідних".
