«Ми жили у жахливих умовах. Щоб дати пити дитині, треба було йти декілька кілометрів, дехто гинув по дорозі за тою водою, бо російські найманці гатили з «градів» та артилерії по мирних жителях», — розповідає мешканка Маріуполя.

За її словами, аби вижити, доводилося їсти те, що могли знайти, адже світла не було, а отже і продуктів, які могли довго зберігатись.

«Боляче дивитися, як твоя дитина їсть суп із протухлих курячих голів, бо більше їй приготувати не можеш нічого», — з гіркотою пригадує Тетяна.

Жінка розповідає, що вона вчасно покинула своє помешкання, адже саме на її під’їзд прийшовся згодом авіаудар рашистів і вижили одиниці.

«У нас було все, що треба для гарного життя і тепер ми не маємо нічого. «Асвабадітєлі» визволили нас від наших життів, від здоров’я, домівок, від усього, що ми мали…натомість ми отримали сум, біль та жалобу. Там люди нікому не потрібні, ми для них — гарматне м’ясо, розвага для цього адського покоління. А ми нікого не звали на нашу землю!», — каже Тетяна.

Зараз жителька Маріуполя радіє тільки, що вибралася з цього пекла  – у них вціліла автівка, яка, власне, і врятувала їм життя. Зараз Тетяна разом із «маріупольською групою» волонтерить у Тернополі, адже чимало її друзів та рідних досі там, у Маріуполі та лише мріють вирватися з «русского міра», який без запрошення прийшов у колись процвітаюче та красиве місто на березі Азовського моря…

Більше — на відео «Файного міста»: