19-річна спортсменка навчається на третьому курсі в одному з вищих навчальних закладів Тернополя.
Вона розповіла Суспільному, як готується до змагань та як поєднує навчання з підготовкою до стартів.
- Поділися враженнями від змагань в австрійському Блуденці? Як тривала підготовка і як минули змагання?
- Ми готувалися до Чемпіонату світу. У нас був тренувальний тиждень. Ми відпрацьовували його заїздами на трасі. Мені дуже подобається траса в Блуденці, тому я приїхала туди з хорошим настроєм і я розуміла, що можливо щось і вийде. Адже в нас вже був Чемпіонат Європи, на якому я посіла четверте місце. Мені здавалося, що я тоді не дотиснула, і цього разу все вийде.
- Скільки спортсменів загалом їздили на ці змагання і, зокрема, з Тернопільщини?
- На цей сезон я виїхала разом з юніорською командою. Ми почали свій шлях у підготовці в Латвії. В нас там відбувся чемпіонат України. Далі ми поїхали в Норвегію, також в Німеччину. Там у нас відбувалися кубки. Команда юніорська складалася з жіночого екіпажу Наталії Хитренко та Вікторії Коваль. Це, до речі, дівчата з Кременеччини. Вони разом зі мною починали санний спорт. З чоловічого екіпажу це Микиєвич та Бабура. І наш одиночник Данило Марціновський.
- Коли лунає гімн України в такий нелегкий час для нас, які відчуття у тебе?
- Пишалася, що я з України. Я хотіла б, щоб з усіх країн всі спортсмени, всі тренери, всі вболівальники санного спорту почули український гімн і знали, що Україна також бере участь в абсолютно можливих змаганнях з санного спорту. І що ми також є конкурентами, і що нас також треба боятися.
- Як війна вплинула на підготовку до змагань і моральний стан спортсменів?
- Було спочатку важко. Нерозуміння того, як жити далі, чи буде наступний день. Як таких, тренувань не було, але я займалася вдома. І вже влітку ми почали повертатися в звичайний режим. Ми почали виходити на санну трасу. Не все одразу, адже також ми не розуміли, що з тими тривогами. Але зараз, слава Богу, менше сирен, наші хлопці тримають оборону, все налагоджується.
- Перемога на Чемпіонаті світу є одним із вагомих здобутків, але які зі стартів запам’яталися найбільше у твоєму житті?
- Одні з перших змагань на дорослому рівні. Вони відбувалися в Кенігзее. Досить важка траса, круті віражі. Мені тоді було лише 15 років і, відповідно, тоді я змагалася з дівчатами рівня олімпійських чемпіонок. Але мене тоді це не турбувало. Мені подобалося, що я не боялася нічого, не було важливо, з ким змагатися. Хай це будуть всі олімпійські чемпіонки, я розуміла що зараз, на даний момент в моїх 15 років, на моїх перших змаганнях все, що від мене вимагалося – це проїхати добре. Проїхати без помилок, з хорошим стартом. Все, як я вмію.
- І який тоді результат ти показала?
- У першому заїзді, з’їхавши краще на той момент за Тетяну Хюфнер, я була дуже задоволена.
- Юліанно, як прийшла в цей вид спорту?
- Ще мій брат у школі зацікавився санним спортом. Я пам’ятаю, він проходив тоді тиждень і йому не сподобалось. Не така він спортивна людина. Не про спорт, можна сказати. Я тоді вже так подумала: "Є санний спорт в Кременці". Моя тренерка Світлана Кравчук набирала групу початківців. Я пам’ятаю, тоді була в шостому класі. Була перерва. Вона зайшла у наш клас і попросила зробити оголошення, хто б хотів займатися, хто б хотів спробувати. Вона підійшла до мене і сказала: "Давай, ти спробуєш". Я кажу: "Добре". Наступного дня вона мене запросила на санну трасу і з того моменту все почалося.
- Санна траса в Кременці є основною базою для підготовки до змагань?
- Одна з них, можна сказати, але не настільки, щоб можна було готуватись до міжнародних змагань як Чемпіонати світу, Європи і просто кубки. Для початківців ця траса якраз. І для нас також, щоб ми не забували, що таке сани, адже міжсезоння досить велике.
- Зараз ти навчаєшся в одному з вишів Тернополя. Як вдається поєднувати навчання, підготовку до змагань і самі змагання?
- У мене пари десь до обіду. Після цього я відвідую спортзал. Найбільше ми працюємо над верхньою частиною тіла. Тобто, щоб показати найкращий стартовий розгін. Це спина, руки, шия.
- Яку спеціальність здобуваєш?
- Облік і аудит цифрової економіки. Поки моє здоров’я буде дозволяти, я буду в спорті. А після спорту, я не знаю, що буде завтра, тому сказати важко, але хотілось би працювати за спеціальністю.
- Окрім спорту чим ще захоплюєшся, чи є час на хобі?
- Звичайно, час на хобі є. Я люблю малювати картини, люблю грати. В мене вдома маленька гітарка є.
- До яких змагань зараз готуєшся? Чи підготовка вже розпочнеться ближче до наступного сезону змагань?
- Так, підготовка до змагань розпочнеться вже ближче до сезону. Це осінь. Я думаю, цього року відбудеться літній чемпіонат України, Кубок Бони. Все, як зазвичай влітку в Кременці, на нашій трасі. Тому в нас зараз таке міжсезоння. Ми відпочиваємо. Ми тренуємо загальну фізичну підготовку.
