На заході, який відбувся в рамках проекту «The wіnter», Марина Орап розповіла тернополянам, які бувають види самооцінки, як погляди інших можуть впливати на людину, чому певні риси людського характеру можуть притягувати чи відштовхувати та чому в дорослому віці варто прислухатися радше до себе, аніж до оточення.
— Пізнати себе – найважче завдання людини, не менш складною сходинкою якого є перевірка свого оточення. Мені тепер згадується улюблена приказка психолога Зигмунда Фрейда: «Перш ніж діагностувати у себе депресію і занижену самооцінку, переконайтеся, що ви не оточені ідіотами!» Справді дуже часто нашими суддями є ті люди, які для нас багато важать. Наприклад, у три, п’ять і навіть сім років дитина не може адекватно сприймати матусині слова. Тільки доросла й самостійна людина повинна чітко розмежувати власну думку від міркування оточуючих. Якщо матір вам каже: «Тобі ця зачіска категорично не пасує!» або ж «Ця дівчина не для тебе!», вирішіть – ви так думаєте, чи хтось інший, — поділилася спікер.
Психолог підмітила, що тернополяни не повинні забувати, що думки, погляди інших людей формуються на основі їхнього особистого досвіду, життєвих установок, особливостей, пріоритетів, та можуть не збігатися з вашими.
Пані Марина слушно підмітила, що для спілкування ми підбираємо для себе переважно тих людей, риси характеру яких дещо співпадають із нашими власними. Наприклад, якщо у вас переважає доброта, то добро, щирість в іншому чоловікові вам імпонуватиме.
— Те що нас дратує в інших, ми не дозволяємо переживати собі, адже в нас немає цих властивостей. Наприклад, в мене була одна колега, яку дуже дратувала моя працьовитість, адже була не до праці. Якщо вас бісить чиясь непунктуальність, отже ви не дозволяєте собі спізнюватися. Якщо ж ми розвиватимемо в собі працьовитість чи позбудемося пунктуальності, то дратуюча в інших людях риса вас більше не дражнитиме, — розповіла психолог.
Марина Орап також підмітила, що не всі українці вміють адекватно оцінювати себе.
— Мені доводилося зустрічати чимало людей, зокрема й серед молоді, в яких помічала заниження власної цінності, вагомості. Дієвим маркером визначення людей із заниженою цінністю є спостереження за тим, як вони сприймають компліменти. Ще з власної юності пам’ятаю старшу колегу, яка одного разу, стоячи біля дзеркала, говорила: «Ой, я дуже хвора, турбує біль у печінці..». Щоб зробити приємне цій жінці, я кажу: «Попри те, що вас турбує недомагання, ви, все ж, чудово виглядаєте». Співробітниця натомість з обуренням: «Хіба я брешу…?» Щодо іншої моєї знайомої, то вона завше чудово виглядала. Тільки варто було їй про це сказати, як жінка заявляла: «Як у мене може бути чудовий вигляд, адже в мене не помита голова, чи то одяг непригідний…». З цього можна зробити висновок, що наші люди поголовно не вміють приймати компліменти, — поділилася пані Марина.
На завершення спікер зауважила, що потрібно із вдячністю приймати всі компліменти – щирі чи нещирі. Це допоможе підвищити людську самооцінку, що, натомість підніме самосвідомість й, відповідно, забезпечить подальші успіхи, щастя й нові звершення.
