Хоч славна тернопільська редакторка Ірина Дем’янова не вважає себе плодовитим письменником, проте переконана, що зробила вагомий внесок в українське письменство, адже в редакторському доробку пані Ірини налічується понад 150 книг відомих літераторів. До кожної книги та її автора жінка ставиться з великою любов’ю, тому від жодних письменників ще не отримувала нарікань за свою працю.
- Я однаково ставлюся до будь-якої книжки – шаную кожного автора і намагаюся поліпшити текст, не вбиваючи і не нівелюючи автора. Я правлю увесь текст, але зберігаю те, що притаманне письменнику. Можливо саме тому автори книжок, які я редагувала, хочуть, аби я це робила знову. Остання книга Наталії Савчук була складною для мене. Та «Діти переступу» мені зараз найближча до серця, адже над нею я працювала найдовше. Чим талановитіший і креативніший автор, тим він більше вдячний за кожну правку. Я люблю свою роботу і вважаю, що добрий редактор ціниться не менше, як добрий письменник. Я маю дуже велику літературну начитку, тож легко впізнаю графоманів та імітаторів. Письменник я, на жаль, не дуже плодовитий, адже порівняно з іншими людьми, написала якісь тоненькі книжечки, - поділилася Ірина Дем’янова.
Славна редакторка Ірина Дем’янова також розповіла, що дуже любить писати книги для дітей, адже хоче, щоб кожна дитина радісно читала й переглядала її книжки. Як зізналася сама пані Ірина, в дитинстві вона була недолюблена, тож зараз їй хочеться так обняти усіх скривджених і недолюблених діток та полюбити за себе.
Письменниця також багато розмірковувала з тернополянам на тему вічного кохання та подружнього життя.
- Знаю з життя приклади вічного кохання, але не знаю, чи довіку любитиму свого чоловіка. Були періоди великої близькості між нами, були, коли ми «чуріли». Людина не може жити в одному ритмі, і це закономірний процес. Інакше можна збожеволіти. Я, мабуть, не стояла би на березі моря і не очікувала свого коханого роками, дивлячись на хвилі. Я, певне, захотіла би народити дитину, хотіла би тпо іншому реалізуватися в цьому житті. Якби я могла подарувати комусь вічну молодість, то безперечно віддала би її своєму батькові. Якщо ширше думати, то я би хотіла подарувати вічне життя тим людям, які не пройшли навіть половини свого життєвого шляху, - зазначила редакторка.
Хоч Ірина Демянова любить домашніх тварин за вірність, проте собаку аж ніяк не назвала би найкращим другом людини. Навіть більше, письменниця проти усяких домашніх тварин і навіть рослин.
- Найкращим другом людини є насамперед сама людина, а не книжка чи собака. Хай собі живуть коти й собаки. Собака стереже дім, тож варта того, щоб її жаліти. Я сама дуже проти домашніх собак та кішечок. Це, можливо, пов’язано з тим, що живу в малогабаритній квартирі. Нехай собі тварини ходять по волі. Мені навіть жаль квіток у вазонах – нехай би собі жили на свободі під небом. Я живу у цьому вимірі, тож волію контактувати з людьми – писати найперше для людей і про людей. Може хтось знайде у моїх словах розраду, пораду чи зробить собі приємний вечір з книжкою під коциком. Тільки глобально я не можу сказати, що люблю людство. У світі панують війни, а серед людей є вбивці, ґвалтівники, - розповіла пані Ірина.
Ірина Володимирівна радіє, що поряд з нею є дуже багато «класних» і теплих людей з гітарами. Письменниці залишається лише порадіти, що всі її друзі чудово зреалізувалися, нехай не в малярстві, не в письменстві, а тому, що гарно куховарять, плетуть чи виконують батьківський обов’язок.
Анна Семенків
