Однак на трьох могилах пам’ятні знаки досі не встановлені. Родини військових мають власне бачення їхнього вигляду, а суперечка щодо цього вже кілька років триває у судах
Про те, як виник конфлікт, чого домагаються родичі загиблих та які рішення ухвалювали суди, розповіла співавторка проєкту «Пантеон Героїв» у Тернополі Дарця Веретюк.
Перший конфлікт виник із родиною Стадників, коли роботи з облаштування рядів та встановлення пам’ятних знаків наблизилися до могили їхнього загиблого родича.
За словами співавторки проєкту, родина без погодження із цвинтарною адміністрацією залила фундамент і почала встановлювати власний пам’ятник.
«Вони самовільно, не маючи на це дозвільних документів і не поставивши до відома адміністрацію цвинтарної управи, залили фундамент та почали встановлення пам’ятника, який абсолютно не відповідав проєкту», — розповіла Дарця Веретюк.
Запропонований родиною пам’ятник, за її словами, передбачав темні гранітні плити та металеву фігуру військового у повний зріст. Натомість загальна концепція пантеону передбачає світлі лаконічні хрести військового зразка.
Після початку робіт у ситуацію втрутилася ритуальна служба. Її працівники повідомили міську владу, що дозволів на встановлення пам’ятника родина не отримувала.
Сім’ю закликали самостійно демонтувати встановлені конструкції. В іншому випадку це мали зробити працівники ритуальної служби. Так, родина Стадників звернулася до суду.
«Це є цвинтар і місце пам’яті перш за все. Якщо всі пам’ятники на території однакові — світлі військові хрести, — то не може серед них стояти один зовсім інший пам’ятник»,— зазначила співавторка проєкту.
Дарця Веретюк пояснює: основна ідея пантеону полягає у тому, щоб створити цілісний простір пам’яті, де всі загиблі військові вшановані однаково. Йдеться не лише про зовнішній вигляд пам’ятників, а й про збереження військового меморіалу для наступних поколінь.
«Ми апелюємо не лише до букви закону, хоча вона також на нашому боці. Передусім ми говоримо про суспільний запит, вимогу часу і речі, які мали б бути зрозумілими навіть поза юридичною площиною», — сказала вона.
Уніфікація військових поховань, за її словами, потрібна також для того, щоб через десятки років пантеон залишався візуально відокремленим від цивільної частини кладовища.
Нині могили військових можна впізнати, зокрема, за прапорами. Однак флагштоки не можуть залишатися там вічно, а прапори потребують регулярної заміни.
«Якщо з неуніфікованих поховань забрати флагштоки, то як через десятиліття ми зрозуміємо, де поховане наше військо?» — зазначила Дарця Веретюк.
За словами співавторки проєкту, про майбутню уніфікацію військового сектору родичів попереджали ще орієнтовно з липня 2022 року. На той час остаточного дизайну хрестів ще не було, однак уже було відомо, що поховання у почесному секторі матимуть однакове оформлення. Також там не передбачали поховання цивільних родичів поруч із військовими.
Кожна родина, стверджує Дарця Веретюк, могла обрати: поховати загиблого захисника у військовому секторі з відповідними правилами або на родинній ділянці кладовища, де немає обмежень щодо дизайну пам’ятника.
«Абсолютно всім надавали вибір: чи вони хочуть, щоб член їхньої сім’ї був похований тут, у почесному секторі військових поховань, який передбачає певні обмеження, чи все ж таки на родинному похованні, де можна самостійно обирати архітектуру пам’ятника», — пояснила вона.
Чимало родин, за її словами, обрали саме родинні поховання — з огляду на територіальну близькість та зручність, а не лише через вигляд майбутнього пам’ятника.
Більше — у відео.