За півроку до великої війни він переїхав до Тернополя, вирішив, що саме час підписати контракт, пише 20 хвилин Тернопіль.
Так 24-річний В'ячеслав став артилеристом.
Спершу — номером обслуги, а згодом йому запропонували підвищити кваліфікацію: вивчитися на навідника.
"До навчання, впродовж трьох місяців, знайомився зі службою, вивчав статути, ходив в наряди, їздив на полігони, брав участь у стрільбах. Усе йому вдавалося легко, тому від пропозиції не відмовився. Навчався на навідника і командира гармати одночасно, щоб зуміти замінити старшого по службі, - відзначив В'ячеслав. - За доволі короткий термін опанував найбільш цінні бойові навички, однак не сподівався, що так швидко доведеться їх застосовувати в реальній практиці: за два тижні після навчання росія нападає на Україну".
І хоч прийнято вважати, що “піт артилерії береже кров піхоти”, тобто прикривають нульові позиції з відстані, однак бувало, що підрозділ В'ячеслава працював і перед піхотою. За час служби працював уздовж всієї лінії фронту.
Найважче, каже, було в обороні Києва. Два тижні — наполегливої цілодобової роботи.
"Цифри в очах “пливли”, треба було постійно вмиватися, спав тільки у переїздах по півгодини, — пригадує військовий. — Будили мене за півгодини до роботи, щоб помився, активізувався і не допустив похибок, бо найменші похибки в моїй роботі можуть бути дуже значними. Точність розрахунків вирішує успіх багатьох військових операцій, тому я завжди працюю на верхній межі своїх можливостей. Люблю, те, що роблю, за що б не брався, стараюся виконати по-максимуму. Робота навідника дуже точна: це — цифри, кутомір, приціл. Командир гармати дає мені установки, по них я наводжу і чекаю команди “постріл”. Все, що для цього потрібно фізично виконати — розкрутити підривники , підготувати заряди та іншу рутинну роботу — допомагають побратими".
Разом з тим В'ячеславу необхідно підтримувати техніку у відмінному стані, адже, “дівчинка” (саме так хлопці називають гармату, — прим.ред.) потребує постійного обслуговування і уваги. Від цього невід'ємно залежить не тільки її продуктивність, але і безпека особового складу.
"Була стрільба коли, обладнання не могло потрапити в ціль через неполадки прицілу, — пригадує командир батареї Моряк, — То заради того, щоб на наступний день ефективно працювати по ворогу, він півночі провів біля прицілу, перелистуючи безліч підручників, вираховуючи прицільну поправку гармати на кожну соту і на наступний день відпрацювали бездоганно".
