Перша письмова згадка – 26 липня 1497 р. у книзі Ксавері Ліскі “Чужоземці Польщі”, де, зокрема, описано, як польські війська короля Яна Ольбрахта, йдучи походом на Волощину, переходили через Янів з боку від Микулинців до Яблунова разом з військами німецьких хрестоносців під командою Яна Гліффена.
"В 1577 р. Ян Ґольський збудував замок (мури товщиною до трьох метрів утворювали прямокутник з баштами на кутах). Для збільшення доходів з містечка Ян Ґольський дав кошти для спорудження мосту через річку Серет. У 1604 р. король Сиґізмунд ІІІ Ваза дозволив йому брати мито для утримування міста. Упродовж 1611–1634 рр. за кошти Софії Ґольської на території фортеці спорудили Троїцький костел у стилі ренесансу з елементами ґотики. У 1675 р. турки нещадно пограбували містечко. 1685 р. козацький загін під проводом Сулименка зруйнував Янівську фортецю; після цього вона втратила оборонне значення. 1841 містечко належало Янові Скарбеку", - йдеться у дописі спільноти "Мандрівка старим кордоном".
Наприкінці 19 століття в Янові проживало 2206 жителів - функціонували маґістрат, повітовий суд, нотаріальна контора, пошта, телеграф, синагога.
Наприкінці 19 - го –на початку 20 століття у містечку діяли філії товариств “Просвіта” з читальнею, “Луг”, “Рідна школа”, кооператива.
Серед громадських активістів були брати Возні, М. Джус, М. Корнель, М. Мендлюк, С. Олійник, І. Стельмащук, брати Турчиневичі.
У 1921 р. в населеному пункті проживало 2274 жителі. До 1930-х рр. у містечку діяв водяний млин, підвідний та відвідний канали якого використовували при будівництві гідроелектростанції, що звели на місці млина у 1936 р.; вона поставляла електроенергію у Теребовлянський, Копичинецький та Чортківський повіти.
1932 р. діяла шестикласна школа.
1 серпня 1934 р. було утворено сільську ґміну Янів, якій підпорядкували навколишні села.
У 1935 р. товариство “Українська Молодь – Христові” організувало урочисту зустріч єпископові Микиті Будці, який відвідував Деренівку, Довге і Долину.
До 1939 р. Янів зберігав статус містечка; тут проживало 2650 осіб, з них 29% – українці, 49% – поляки, 22% – євреї.
У перші повоєнні роки на території села діяли боївки УПА, учасниками яких були жителі села, зокрема Микола Джус і Михайло Максим, які згодом загинули у криївці.
Їхні сім’ї та багатьох інших, яких запідозрювали у зв’язках з повстанцями, спротиві організації колгоспу вивезли у концтабори в Сибір.
