Віталій загинув 1 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини, в районі населеного пункту Курахове на Донеччині, внаслідок інтенсивних бойових дій.

Він народився у багатодітній родині, де зростав разом із чотирма братами та сестрою Оксаною. Особливу любов мав до вивчення іноземних мов — досконало володів чотирма, а найближчою для нього була англійська.

Його знання стали у пригоді й на службі: він був корисний не лише зі зброєю в руках, а й як перекладач під час важливих переговорів із міжнародними партнерами, які допомагали українським військовим. Він гідно служив Україні і словом, і ділом.

Мати з болем згадує його слова, сказані ще до повернення з-за кордону: «Нас у сім’ї багато — я мушу воювати, бо хтось із нашої родини має стати на захист».

І він зробив цей вибір свідомо — мужньо взяв до рук зброю та став на захист Батьківщини.

"З 2024 року Віталій вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно, після обміну тілами, його було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи… Він повернувся додому на щиті, -повідомили у Підволочиській селищній раді. - Його життя обірвалося занадто рано. Та пам’ять про нього — щирого, відданого Україні, людину, яка знайшла своє покликання і в знаннях, і в служінні — назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав".

Щирі співчуття матері, братам, сестрі, рідним і всім, хто знав та любив Віталія. Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій скорботі.

Вічна пам’ять і слава Герою України.