Про це він розповів Суспільному.

Ігор Олещук – уродженець села Чорний Ліс на Тернопільщині. У 1948 році, коли йому було 17 років, його засудили до 25 років ув’язнення за допомогу повстанцям. Покарання він відбував на шахтах у Воркуті. Після смерті Йосипа Сталіна термін скоротили, і у 1955 році чоловік вийшов на волю.

За його словами, українці колядували навіть у таборах, хоча за це могли покарати. Робили це тихо й обережно, здебільшого ввечері, коли наглядачів було менше.

«Цю колядку співали і повстанці, і політв’язні в тюрмах. Але колядували впівголосу, бо за це карали. Незважаючи на все, збиралися і співали, бо колядка піднімала дух і давала надію», – розповів Ігор Олещук.

Він зазначає, що після смерті Сталіна святкування Різдва в таборах стало менш небезпечним. Ув’язнені намагалися відтворити святкову атмосферу з того, що мали під руками.

«Молитва була, свічка була, пшениця замість куті. Хлопці збиралися в бараку, грали на гітарі, згадували дитинство», – пригадує чоловік.

Ігор Олещук також розповів, що з дитинства чув повстанські колядки й патріотичні пісні, адже його родичі були в підпіллі. За його словами, упівці святкували Різдво навіть у криївках, готували символічну вечерю і колядували переважно вночі, щоб не наражатися на небезпеку.

На засланні в Сибіру, додає він, переслідувань було менше, тож українські родини підтримували зв’язок між собою, колядували та навіть організовували вертепи.

Українці зберігали традицію коляди не лише в родинному колі, а й у криївках, тюрмах, депортації та на засланні, передаючи її з покоління в покоління – попри заборони й переслідування.