Фінансовий директор Fungi Farm Євген Саловський підбив підсумки року. Він розповів про зміну тенденцій у споживанні печериць, зростання собівартості продукції, нестачу працівників та плани на майбутнє.

– Євгене, як оцінюєте 2024 рік для вашої ферми печериць?

– Думаю, це був продуктивний рік. Ми зіткнулися з багатьма викликами, подолали їх і стали сильнішими! Наприклад, з нестачею працівників. Вирішили цю проблему суттєвим підняттям заробітної плати, організацією дозвілля, соціальною відповідальністю перед нашим колективом. Робимо усе, щоб кожен працівник Fungi Farm відчував підтримку та мав бажання працювати. Вагомими досягненням року, що минає, також вважаю співпрацю з новими клієнтами, серед яких – масштабні переробні підприємства. Зараз постачаємо їм великі обсяги печериць.

– Чи змінилися тенденції у споживанні печериць?

– Не скажу, що вони змінилися. Є падіння споживання. Причина цього – зменшення кількості населення в Україні. Люди виїжджають… Ми багато знаємо про тенденції здорового харчування, веганства, сироїдіння, але цього всього немає, коли війна, бо люди живуть одним днем.

– То попит на печериці зменшився?

– Так, він зменшився, бо суттєво зменшилася кількість населення. Також підвищилася ціна на гриби, але це пов’язано з тим, що зросла собівартість продукції – зарплати, електроенергія, сировина, генератори. Попри це, ми збільшили обсяги виробництва майже на 30 %, бо освоїли багато нових ринків.

– Що стало найбільшим викликом для вашої ферми у 2024 році?

– Нестача працівників, а особливо чоловіків. Це проблема, через яку я дуже хвилювався. Нічого не вдасться, якщо немає людей. Злагоджена командна робота, праця колективу – серце будь-якого бізнесу. Але нам вдалося вирішити цю проблему.

– Розкажіть, які рішення вам у цьому допомогли?

– Це було кілька важливих кроків. По-перше, ми підвищили заробітні плати. По-друге, вдалося омолодити колектив, залучивши працівників 18-20 років. Окрім цього, взяли на роботу військових, які повернулися з війни. Також намагаємося забезпечити для колективу якнайкомфортніші умови роботи – житло, доїзд, соціальна відповідальність. Не менш важливе і дозвілля. Взимку граємо у настільний теніс, влітку – волейбол. Кожен працівник Fungi Farm для мене дуже важливий та цінний. Кожен має свій характер, тож і підхід до кожного є індивідуальним. Інколи навіть здається, що я тут психологом працюю.

– Як допомагаєте воїнам?

– Багато наших працівників зараз на війні. Дослухаємося до усіх, хто звертається за допомогою. Передаємо триноги, генератори, твердопаливний котел. Нещодавно відправили одну автівку, збираємо на ще одну. Беремо на роботу людей, які приїхали на Тернопільщину із зони бойових дій. Звісно, якщо вони хочуть працювати. Регулярно підтримую зв'язок з працівниками Fungi Farm, які зараз на фронті. Нещодавно ввечері до мене зателефонував молодий хлопчина, який у нас працював. Каже: «Давай поговоримо, бо не знаю, чи доживу до ранку». Такі моменти дуже складні, ти знаєш, як зарадити.

– До війни ви планували виходити на експорт. Як зараз?

– Так, були такі плани щодо Румунії, Болгарії та ще кількох країн. Війна перекреслила ці наміри, тож зараз ми закріпилися на внутрішньому ринку. Возимо наші печериці на схід та в інші області, куди ніхто не возить. Печериці Fungi Farm тепер можна купити майже всюди – від Закарпаття до Дніпра. Щодо експорту, то прийняли рішення наразі цей напрямок не розвивати.

– Що вас мотивує рухатися вперед?

– Кількість людей, які працюють у нашій команді. Приємно, що ми розширюємося та створюємо нові робочі місця. Також надихає, що постійно з’являються нові клієнти, зокрема переробні заводи. Вони кажуть, що хочуть працювати з Fungi Farm, бо ми стабільні, відповідальні і вирощуємо якісні гриби. Розширення діяльності також дає змогу займатися благодійністю, що для мене дуже важливо.

– Знаю, що ви не лише допомагаєте воїнам, а й підтримуєте культурні ініціативи.

– Так. Я багато читаю, тож беру участь у видавництві книг. Нещодавно, наприклад, фінансово долучився до створення видання про уродженця Тернопільщини Омеляна Пріцака. Ця унікальна людина знала кілька десятків мов. Він заснував перший факультет українознавства у Гарварді. Також я долучився до облаштування «Книгоукриття» у Харкові, до відрядження першої української групи у Єгипет на розкопки. Нація, у якої не розвинена своя культура, буде споживати чужу культуру. Тому я добре розумію, наскільки важливо підтримувати своє.

– Чи складаєте плани на 2025 рік?

– Плануємо оновити техніку, розширити виробництво ще на 20 %, бо збільшується замовлення на переробку. Також хочемо втілити нову ідею в напрямку енергозбереження, бо важко працювати лише на генераторах. Є багато планів щодо розвитку. Чи буде можливість їх втілити – побачимо. Руки не опускаємо. Знаємо, що все вдасться. Якщо не наступного року, то через кілька років.