Воно виникає внаслідок проникнення патогенних мікроорганізмів безпосередньо з сечовивідних шляхів (найчастіше з уретри і сечового міхура) або з кров’ю чи лімфою з інших осередків бактеріальної інфекції.
Які обстеження потрібні при пієлонефриті?
Вкрай важливу роль за підозри на пієлонефрит відіграє лабораторна діагностика. До переліку найінформативніших досліджень входять:
- загальний аналіз сечі – визначення кількості лейкоцитів, еритроцитів, циліндрів та інших домішок у сечі;
- аналіз крові на креатинін;
- рівень сечовини.
Дані лабораторних аналізів в поєднанні з клінічними проявами та інструментальними методами діагностики допомагають підтвердити діагноз та відстежувати ефективність лікування.
Для діагностики пієлонефриту також зазвичай призначаються наступні дослідження:
- бактеріологічний аналіз сечі – визначення виду бактерій, що спричинили інфекцію, та їхній чутливості до антибіотиків;
- біохімічний аналіз крові – дослідження рівня сечовини, креатиніну, електролітів для оцінки функції нирок;
- ультразвукове дослідження (УЗД) нирок – визначення розмірів, структури та наявності патологічних змін у нирках;
- рентгенологічні методи – екскреторна урографія для оцінки функції нирок;
- комп'ютерна томографія (КТ) нирок – за необхідності уточнення діагнозу.
Ці дослідження допомагають встановити діагноз “пієлонефрит”, визначити його стадію, виявити можливі ускладнення й призначити адекватне лікування. Своєчасне комплексне обстеження пацієнта має вкрай важливе значення для успішного лікування пієлонефриту.
Збудники пієлонефриту
Найчастіше причиною пієлонефриту є бактерії – одноклітинні мікроорганізми, повсюдно поширені у природі. Типові бактеріальні збудники:
- кишкова паличка (E.coli) – є представником нормальної мікрофлори кишечника, але при потраплянні в сечовивідні шляхи викликає запалення;
- мікоплазми (Mycoplasma hominis) – бактерії, позбавлені жорсткої клітинної стінки;
- вульгарний протей (Proteus vulgaris) – рухома бактерія з групи ентеробактерій;
- різні стафілококи і ентерококи – грампозитивні кулясті бактерії;
- синьогнійна паличка (Pseudomonas aeruginosa) – умовно-патогенний мікроорганізм.
Інколи під час бактеріологічного дослідження сечі знаходять кілька різних видів бактерій. У цьому разі говорять про бактеріальну асоціацію.
Також збудниками пієлонефриту можуть бути гриби (найчастіше представники роду Candida). Грибкові пієлонефрити діагностіються рідше, ніж бактеріальні, і здебільшого у пацієнтів з ослабленим імунітетом.
Віруси також можуть спричиняти запалення нирок (аденовіруси, віруси простого герпесу тощо). Вірусні пієлонефрити переважно діагностуються у дітей.
Як запідозрити пієлонефрит?
Основні симптоми пієлонефриту:
- біль у попереку – це один з найхарактерніших симптомів, який виникає через запалення ниркової тканини і розтягнення ниркових мисок сечею;
- лихоманка, озноб – підвищення температури тіла й озноб є типовими проявами інфекційного захворювання. Найчастіше показники температури тіла зростають до 38-39 °C;
- нудота, блювання, загальна слабкість, запаморочення – прояви інтоксикації та зневоднення організму;
- біль під час сечовипускання – акт сечовипускання стає болючим або супроводжується неприємними відчуттями печіння, різі;
- збільшена кількість сечовипускань вночі – нормою вважається не більше ніж 1 раз за ніч;
- наявність крові в сечі – свідчить про пошкодження ниркової тканини або слизової оболонки сечовивідних шляхів.
Якщо ви маєте підозру на пієлонефрит, найкраще звернутися до лікаря якнайшвидше. Це серйозне запалення нирок, яке може призвести до тяжких ускладнень, якщо не лікувати його вчасно.
Лікування пієлонефриту
Залежить від стадії та тяжкості захворювання, а також від наявності ускладнень. Основні препарати:
- антибіотики;
- міотропні спазмолітики;
- нестероїдні протизапальні препарати;
- уросептики.
Важливо дотримуватися правильного питного режиму, обмежити вживання гострої, солоної та жирної їжі. За необхідності може бути призначено й постільний режим.
