Хлопець поділився враженнями від служби та розповів про умови в на фронті.

Вже більше двох років триває збройний конфлікт на Сході України. Тисячі чоловіків та жінок взяли зброю до рук, у кожного була своя на то причина: захистити свою землю, родину та відчуття патріотичного боргу перед Батьківщиною.

Батьки не знали, що син на передовій

Незважаючи на свій юний вік - 20 років, Олег Шелетин вже встиг долучитися до визволення нашої країни у зоні АТО на Донбасі. Брав участь у бойових діях в Авдіївці та повернувся, аби відпочити морально та набратися сил для подальшої боротьби з окупантами.

«Я знав, що поїду воювати, та минулого року, я ще навчався в коледжі, а після його закінчення пішов на роботу. У квітні вирішив таки поїхати в АТО, для виконання свого обов’язку, як чоловіка та громадянина України. - розповідає Олег. – Моя служба тривала 2 місяці, в складі другої окремої тактичної групи «Правого сектору», в районі Авдіївки. Разом з нами проходили службу бійці з першої штурмової роти.»

До АТО , Олег був членом організації «Правий сектор», де бере активну участь у громадському житті міста до сьогодні. Також закінчив навчання в коледжі ТНТУ ім. І. Пулюя на спеціальності металообробка.

Хлопець зізнався, що батьки не знають, що син був на передовій 2 місяці. Олег сказав, що їде на військові навчання бази в Дніпропетровську, а сам на передову. « Я знав, що поїду, що мені це потрібно, та не хотів, аби батьки хвилювалися. Довелося вдатися до афери, аби вберегти нерви рідних.»

Живемо у саморобному бліндажі

«Чи знав на що «підписуюся»?- Ні, загальна картинка в голові, була лише з фільмів та новин, - продовжив Олег. - Коли їхав, було страшно, бо не знав ситуації зсередини, та до всього звикається. Головне той страх контролювати та направити в правильне русло, бо якщо його буде забагато, просто не зможеш виконувати бойові завдання.»

Загалом, ми нічого не потребували, так як, волонтери постійно привозили харчі, одяг та усе потрібне. Та справи зі зброєю, у нашому батальйоні, залишає бажати кращого, бо трофейна, ще з 2014 року залишилася. Якщо говорити про умови на передовій, то «на війні, як на війні». Жили в саморобному бліндажі, (укриття, влаштоване на бойових позиціях для захисту групи воїнів від артилерійського та іншого вогню противника; прим. автора) правда, в нас він з дерев’яним перекриттям, у разі прямого попадання може не витримати, на відмінну від, «тієї» сторони – ну них бетонне.»

Перемога буде за нами!

«Хлопці у нас сильні! Та бачив, що бійцям, котрі там вже довго, здають нерви і вони вже, не зовсім, розуміють, що відбувається навколо. Приїхав додому, аби відпочити морально та набратися сил. Чим закінчиться війна на сході України? Звичайно, нашою перемогою! - з усмішкою говорить Олег. - А от коли, залежить від рішень керівництва Збройних сил України та політиків. Бо бійці готові виконувати команди, яких, чомусь, вже четвертий рік немає. Вдень копаємо окопи, вночі - воюємо, бо в нас, розумієте, « переміріє».

У свою чергу, ми хочемо привітати Олега, з поверненням додому та побажати гарного відпочинку та сил у подальшій боротьбі.

Любов Гурська