16 вересня 1777 року – у парафіяльній церкві с.Кулаківці Заліщицького району засяяла дивним світлом ікона Богородиці (на фото). Через деякий час по обличчю Пресвятої Богородиці покотилися рясні сльози. Таке незвичайне явище відбувалося з деякими перервами протягом трьох тижнів у присутності великого числа прихожан. Після короткої перерви сльози на обличчі Пресвятої Богородиці відновилися і тривали безперервно ще протягом 26 днів. 5 серпня 1779 р. за результатами роботи Духовної комісії Львівський, Галицький і Кам’янець-Подільський єпископ Лев (Шептицький) проголосив цю ікону чудотворною. Історія цієї реліквії така. Її написав у 1764 р. маляр Андрій із Вовківців над Дністром на замовлення мешканця с. Кулаківці Миколи Балабанюка. Селянин подарував її парафіяльній церкві. За рішенням церковної влади цей образ Пресвятої Богородиці на початку ХІХ ст. урочисто перенесли із дерев’яної церкви с.Кулаківці до нової мурованої церкви с. Городок, де вона знаходиться до сьогодні. Кулаківцівсько-Городоцька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці прославилася численними чудами.
До 16 вересня 1872 року через епідемію холери відкладено початок навчання в Тернопільській гімназії.
16 вересня 1889 року – в Козовій народився український галицький правник, громадський діяч, сотник УГА Володимир Бемко. Ініціатор таємного «Військового комітету» в Коломиї і організатор Листопадового чину на Покутті. З весни 1919 р. заступник державного секретаря військових справ ЗУНР у Станиславові. Комендант військового округу «Нижнів» в травні 1919 року. Заступник коменданта «Етапної Команди» УГА. Зв'язковий старшина УГА при штабі Добровольчої армії генерала Шиллінга в Одесі у січні 1920 року. У міжвоєнний період працював адвокатом у Бережанах; був головою філій товариства «Рідна школа», Повітового Союзу Кооператив, «Народного Дому», повітового комітету УНДО. У 1944 р. емігрував до Австрії, а згодом - до США, де й помер.
16 вересня 1890 року - с.Голошинці (тепер у складі с.Козярі) тодішнього Збаразького повіту народився художник-монументаліст, іконограф, графік і живописець Михайло Осінчук. З листопада 1918 р. служив картографом у Секретаріаті внутрішніх справ ЗУНР, перебував у рядах УГА та Армії УНР. У своїй творчості прагнув продовжити тисячолітню традицію візантійської ікони в Україні, яку перервали реалісти XIX сторіччя. При цьому намагався уникнути повторення і копіювання старих зразків та створити нові форми іконопису, що ґрунтуються на традиційному українському народному мистецтві. У співпраці з Павлом Ковжуном виконав церковні поліхромії в українському візантійському стилі у дванадцяти церквах Галичини, брав участь у роботах з внутрішнього оздоблення Собору святого Юра у Львові. Видав дві ікони для селянської хати (Спасителя і Божої Матері). В 1944 р. емігрував до Німеччини. У післявоєнні роки жив у Нью-Йорку. Був членом багатьох журі та комітету побудови пам'ятника Т. Шевченку у Вашингтоні. Помер Михайло Осінчук 13 лютого 1969 р. в США.
16 вересня 1895 року - у м.Тернополі народився польський піаніст і композитор єврейського походження Кароль Ратгаус. Помер 21 листопада 1954 р. у м. Нью-Йорку (США).
16 вересня 1895 року – в с.Купчинці Козівського району народився громадський діяч Михайло Косар. Воював в УСС. Потрапив у російський полон. Був діяльний у «Просвіті», «Сільському господареві» та інших українських товариствах.
16 вересня 1901 року - вища реальна школа отримує своє приміщення на вул.Стрілецькій в Тернополі.
16 вересня 1906 року - Апостольська Столиця за понтифікату Папи Римського Пія Х видала Декрет, відповідно до якого ікону Кулаківцівсько-Городоцької Божої Матері (на фото) було короновано, а церкві Архистратига Михаїла в с.Городок Заліщицького району, надано відпуст на Різдво Пресвятої Богородиці. Про це свідчать дари-воти, які прикрашають ікону.
16 вересня 1915 року - у с.Старі Петликівці, біля Бучача народився відомий місіонер, священик о.Доротей Шимчій. Зараз проживає у Бучацькому монастирі та є найстаршим монахом Чину св.Василія Великого.
16 вересня 1916 року - на Диких Ланах біля Бережан росіяни атакували турецький полк, але ситуацію виправили січові стрільці, відкинувши загарбників до річки Золотої Липи.
16 вересня 1919 року - у с.Киданові тодішнього Бучацького повіту народився греко-католицький священик о.Зиновій Михайло Монастирський. Після рішень Львівського псевдособору влаштовується на роботу в місцевому колгоспі. Тут сумлінно виконував різні роботи від скиртувальника соломи до тракториста та комбайнера. Поряд з цим, переважно в ночі, проводив підпільну душпастирську діяльність в селах Киданів, Сапова, Зарваниця, Вишнівчик, Вишеньки, Бобулинці, Осівці, Старі Петликівці. Таємно здійснював відправи на руїнах каплиці та монастиря, в лісах, а також в приватних домах в Зарваниці. Часто відправляв в домі своєї двоюрідної сестри Юлії Монастирської, в якої таємно переховувалась чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої. Після легалізації УГКЦ о.Зиновій Монастирський був активно задіяний у відродженні Церкви, разом з о. м. Василем Семенюком, тепер архиєпископом Тернопільсько-Зборівським, та о. Іваном Якимівим 27 грудня 1989 року відкрив парафіяльну церкву в Зарваниці. У вересні 1992 році відійшов у Вічність.
16 вересня 1922 року – в с.Матвіївці (Бірки, нині Шумського району) народився український релігійний діяч архиєпископ Австралійським і Новозеландським УАПЦ в діаспорі Володимир (Дідович Володимир Микитович). Воював в УПА. Студіював теологію у Польщі. Від 1955 - в Німеччині. Тривалий час - вчений секретар Українського Вільного Університету. 1982 року рукоположений на священика, призначений керівником європейського відділу митрополичої канцелярії УАПЦ в діаспорі. 1983 року хіротонізований з титулом єпископа Лондонського, призначений керуючим єпархією у Великій Британії, вікарієм митрополита для спеціальних доручень, тимчасовим опікуном Австралійської та Новозеландської єпархії УАПЦ в діаспорі. 1986 року підвищений у сан архиєпископа, іменований правлячим архиєпископом Австралійським і Новозеландським з осідком у м. Канберра. Перевидав «Требник» Петра Могили.
16 вересня 1931 року – у Тернополі монастирська церква Успення Пресвятої Богородиці переходить в руки отців редемптористів.
16 вересня 1936 року - у Львові помер редактор, журналіст, громадський діяч, уродженець с.Чернихівці Збаразького району Гриць Гладкий. Під час Першої світової війни воював на Галицькому фронті, влітку 1915 р. потрапив у російський полон. Навесні 1917 р. прибув до Києва, вступив у полк Січових Стрільців під команд. Євгена Коновальця; 1920 р. – сотник Армії УНР. Від 1922 р. - секретар Української парламентської репрезентації на Волині, співзасновник газети «Українська громада», Голова Союзу українських приватних урядовців Галичини, автор численних публікацій у періодиці.
16 вересня 1941 року - в дистрикті Галичина завершилося проведення адміністративної реформи, в результаті якої територія Львівської, Дрогобицької, Тернопільської та Станіславської областей були поділені на повіти (крайзе) та староства (крайзгауптманшафтен). У газеті “ Львівські вісті” опублікований перелік 17 староств.
16 вересня 1944 року – на основі Постанови Раднаркому СРСР №1114 відновила свою роботу Тернопільська обласна бібліотека. Перебувала у м.Чорткові, яке на той час виконувало функції обласного центру, оскільки Тернопіль було вщент зруйновано.
16 вересня 1945 року – у с.Бурканів Теребовлянського району під час більшовицької облави вбито двох чоловіків.
16 вересня 1947 року - біля села Річиця Томашів Любінського повіту схоплений у криївці, куди кинули гранату зі снодійним газом, референт Служби Безпеки ОУН на Закерзонні, уродженець с.Криве Козівського району Петро Федорів, ( «Дальнич», «П'єр»). Сидів у Мокотовській тюрмі у Варшаві. Не пішов на співпрацю зі слідством і відмовився просити помилування. Страчений 11 квітня 1950р. Петру Федоріву («Дальничу») в рідному селі Криве на Тернопіллі споруджено пам'ятник.
16 вересня 1961 року - повідомлялося, що відбувся пленум Тернопільського обкому КП України, на якому першим секретарем обкому обрано Г.Шевчука.
16 вересня 1991 року - свою роботу в телеефірі почала студія «ТV-4». Тоді це був перший недержавний регіональний телеканал західного регіону України. У 1991 році в ефірі булі задіяні три телевізійні частоти, так звані програми: Перша програма - УТ-1, нині Перший національний; Друга програма - Останкіно, нині Перший канал (Росія); Третя програма — УТ-2, УТ-3, Росія. Четвертою програмою став новостворений телеканал, звідси і назва — TV-4. Цей телеканал також став першим у Тернополі.
